ЩОДЕННИК

Я завжди знала, що вона прийде, до того ж неждано-негадано. Сіра, непривітна й мокра. Як завжди, прийде і принесе в душу сум’яття і тугу. Прийде тоді, коли її зовсім не жду. Коли все так добре складається, коли стільки планів та ідей, коли стільки натхнення. А вона прийде і все поламає...

Та ба! Цього разу все чомусь навпаки. Вона прийшла саме тоді, коли я її вже чекала. Така неповторна, ошатна. І — о, диво!— я зовсім не сумую. Навпаки. Тепер я знаю, що їй на зміну прийде білосніжна зима. А потім — знову весна.

Що це зі мною? Мені ніколи не подобалась осінь. Сьогодні я себе не впізнаю. Напевне, щось сталося? Навіщо про це питаю? Адже достеменно знаю. Я просто кохаю. Я кохаю його, а йому (ну, що тут вдієш?) подобається вона. Отак живемо і радіємо втрьох — я, він і Осінь.