ЩОДЕННИК

Пам’ятаю, свого часу прочитав у Юрія Козакова новелу «Уві сні ти гірко плакав». Пам’ятаю, як відзначив про себе філігранну стилістику письменника, чіткість сюжетної лінії, виняткове відчуття слова. Навіть у щоденник, здається, щось із цього приводу записав. Одного я тоді не сприйняв — занадто дріб’язковою мені видалася тема: ну, подумаєш, дитина уві сні розплакалася, невже серйозному літератору варто заради цього розводитися на ціле оповідання?

…Учора серед ночі я прокинувся від того, що мій одинадцятирічний син плаче. Я підійшов до його ліжка, тихо заговорив, погладив дитину по голові. Хлопчик затих, перестав хлипати і невдовзі знову заснув. А я вже до ранку не склепив очей — перебирав у пам’яті події вчорашнього дня. Ніби й не образив дитину нічим, і оцінки в школі у нього нормальні, й іграшок має доволі. Та все ж мій син уві сні чомусь гірко плакав. Чому?

За сніданком я став розпитувати хлопчика. Він сказав, що нічого не пам’ятає, з’їв яєчню, булку з маслом, запив чаєм і бадьорий подався до школи. А я всю дорогу на роботу і на роботі тільки й думав про те, чому мій син уночі плакав. Що це — дорослішання? Невже на тендітні плечі моєї дитини вже ліг тягар дорослого життя з його клопотами й тривогами? Про що ти думаєш, мій хлопчику? Про що плачеш? Скажи мені.