ЩОДЕННИК

Ох і багатолика ж ти, наша столице. Твоїми яскравими образами переповнені денні враження киян та численних гостей. І навряд чи кому судилося сказати про тебе останнє слово: столична тема невичерпна.

Тільки не все у твоєму неповторному вигляді пестить погляд і тішить серце. Не все працює на твою славу...

Гадається, не додасть тобі впізнаваності помпезний ювілейний ансамбль, що зводиться нині ударними темпами. А така радикальна косметична операція без згоди пацієнта — чи не рецидив досахаровських часів? Утішає лише рідкісний «успіх», що випав на нашу долю, — споглядати унікальний за глибиною і площею будівельний котлован на місці добротно зробленого красеня фонтану з його гранітним антуражем. Та й Київ без звичних і зручних трамваїв — мов Лавра без печер.

Масштаби передювілейних руйнівно-творчих зусиль просто вражають. Не інакше як у столичній і державній скарбниці завелися грошенята. Але тоді звідки ця нескінченна низка жебраків у метро та електричках, безліч жебраків у підземних переходах? Явно не біженці з гарячих точок.

Адже незмінна присутність знедолених у місцях масового скупчення людей — ніби хвороблива провинна гримаса на твоєму привабливому обличчі...

З усіх гаданих спонукальних мотивів ювілейного марнотратства напрошується цілком цинічний: «А вам слабо, панове іноземці?» Щось іще перешкоджає налаштуватися на патетичну ювілейну хвилю. Ат, ось воно що, ці звернені в порожнечу заклинання: «Поступайтеся місцями інвалідам, громадянам похилого віку та фронтовикам. Вони заслуговують на вашу повагу!»

Мабуть, так і не заслужили ВОНИ на повагу в тих фізичних осіб квітучого віку, що сидять собі на місцях «...для інвалідів, осіб похилого віку та пасажирів з дітьми» і не збираються нікому ними поступатися. Чи то всі вони безграмотні і глухі, чи то не за віком немічні. Адже це також твоє обличчя, люба серцю столице.