ЩОДЕННИК

Часто задумувався над питанням: що примушує вороже налаштованих одне до одного осіб чи їхнiх груп ставати спільниками у якійсь справі? Усвідомлення власної несправедливості чи переконання у несправедливості протилежної сторони, вияв щирої терпимості чи спроба дотримання християнської моралі?.. Кожне з припущень здавалося малопереконливим, аж поки не додав до непримиренних двох сторін ще й третю сторону — спільного ворога для перших.

...Тільки він — сивочолий чоловік зі стійкими переконаннями — зайшов до вагона електрички з оберемком ура-патріотичних газет, яких у нього чомусь ніхто ніколи не купував, подумалося: «Знову почнеться: звернення лідерів усіляких організацій до народу, імперські амбіції північно- східного сусіда, «хто з’їв наше сало?», ліві піднімають голову і т.п.». Проте після перших слів агітатора-розповсюджувача моєму здивуванню не було меж. «Читайте заяву лідера соціалістів стосовно останніх подій у країні...», — розносився по вагону переконливий голос без натяку на іронію. Вухам своїм не вірю! Із якого це часу з’явилася позитивна зацікавленість крайніх правих заявою лідера... лівих? «Нині наше суспільство поділяється не на лівих і правих, а на злодіїв і незлодіїв», — помітивши мою розгубленість, пояснив скромний працівник політичного лікнепу й попрямував далі просвіщати темний люд.

Цікаво, коли зі злодіями буде покінчено, ліві й праві займуть свої колишні принципові позиції, знайдуть ще одного ворога чи, як у добрій казці, по-братськи обнімуться, щоб щасливо жити-поживати й добра наживати?