ЩОДЕННИК

На порозі службового кабінету – молода людина. З якого боку не поглянь, то приязна й приємна. З торбами в руках. Тут-таки оголошує про якусь рекламну кампанію, яку, мовляв, оголосила найвідоміша фірма з Гватемали чи ще звідкись, і тільки сьогодні віддає найдорожчий і найліпший крам майже за «спасибі». Зауваження, що не до краму, не чує і чути не бажає. Виявляє нав’язливість класичного страхового агента.

За «коробейником», який вимагав, аби стати покупцем парфумів для «любої подруги», ще не зачинились двері, а вже – інший. На ц ей раз пропонуються якісь прокладки, памперси і ще хтозна що. Відтак – реалізаторка «з книжкового видавництва, місто Москва». Далі...Двері не зачиняються. Чиновниці, забувши про нагальні службові справи, приміряють білизну, радяться, іноді викликають до офісу для участі у купівлі дітей, родичів, близьких і знайомих. Потім обговорюється придбане, сіються сумніви, псується настрій, висловлюється схвалення, аж поки не з’являється черговий «коробейник».

Наступний трудовий день починається з короткого обговорення вчорашнього процесу «купівлі-продажу», що раптово переривається візитом чергового представника найбільшого, наймобільнішого, найзавзятішого загону реалізаторів. До цього загону що не день, то прибуває. Як пояснив один із реалізаторів, «кваліфікація набувається після короткого інструктажу гуртовика». Розповів, що робота тяжка, майже безрезультатна, та нічого не вдієш – де ж іншу знайдеш? Погодився, що на фірму, де виготовлено його крам, «коробейника» не допустили б і на гарматний постріл. Хіба ж нормальні люди у робочий час приміряють, прицінюються, обговорюють?.. Тому там – робота, а тут – реалізація. Керівник однієї з установ у Хмельницькому, коли кудись надовго зникла секретарка (вона якраз робила чергову примірку), сердито наказав написати оголошення: «Реалізаторам вхід суворо заборонено!». Оголошення причепили при вході до поважної установи. Однак ніхто на цю пересторогу не зважає...