ЩОДЕННИК

У моєї знайомої зіпсувався настрій. А річ у тім, що вона обурена через школу, в якій почала вчитися її дитина і на ремонт якої батьки здали чималі кошти. Вона виглядала не набагато краще за стайню в хорошому господарстві: діти сіли за парти, які пам’ятають ще сталінські часи, на стелі зяяла вм’ятина невідомого походження, недбало забілена вапном, віконні шибки подекуди «прикрашали» тріщини... При цьому заява директора, що всім батькам необхідно щомісяця здавати по долару, прозвучала просто дико для батьків, більшість яких отримує мізерні суми в гривнях, а то й зовсім сидить «на допомозі з безробіття». Хоча зрозуміти директора можна: гривня падає, а переглядати рівень «добровільних внесків» адміністрації явно не хочеться.

Слухаючи знайому, я подумав, що ми живемо в якомусь двоїстому світі. З одного боку, декларується безкоштовне медичне обслуговування, навчання, а з іншого — за все це доводиться платити у вигляді різних добровільних внесків. При цьому ніхто не гарантує поліпшення якості цих начебто «безкоштовних» послуг. Батькам, пацієнтам та іншим користувачам бюджетної сфери залишається тільки сподіватися на те, що курс долара не буде зростати й розмір їхніх «добровільних внесків» не збільшиться надто швидко.