ЩОДЕННИК

«Треба щось робити», — думала я, проїдаючи черговий транш кредиту МВФ. З одного боку, нас поглинали традиції західної демократії і особливо консьюмеризму, із другого, наступав Схід, поки що у вигляді деспотичної і в той же час некерованої Росії, але Хантінгтон обіцяв і щось жахливіше — араби, знаєте, жовта раса, яка схилила обличчя перед своїм богом, деіндивідуалізована вибухова маса, готова спалахнути від кожного сірника, точніше, спічу, який грунтується на скільки завгодно безглуздих випадках і припущеннях. Загалом, зліва заходять агресивно-шоколадні батончики, справа — газават. Ми ж, невірні і безрозсудні, танемо від дотику м’яких лап асиміляції.

Нині країна переживає стан деіндустріалізації, викликаний зіткненням із могутнішою цивілізацією. Величезна риба командної економіки занурилася в безодню, а міста і оброблені поля, що примостилися було на широкій спині, на секунду зависли в повітрі, подумали і почали ділитися на найдрібніші складові, які що є сили кинулися до берега, начебто західного, але навіть у Колумба відбулась неузгодженість, де вже там аматорам.

Індіанці, які заворожено дивляться у водянисто-блакитний екран, освіжають у пам’яті сумні рядки: ...и народ, не сраженный мечом до конца,
Весь растаял, как снег, перед ликом Творца.

Втім, у Байрона мова йшла про ассірійців, нам же не так легко розтанути, беручи до уваги настання зими, яка стимулює рух.

«Без великих зусиль людина вмирає», — повідомив друг із Персії. І раптом я відчула, як руки смерті обіймають моє горло. Замаячив Ходасевич: Прислали мне кинджал, шнурок
И белый-белый порошок...
Я жить хочу — и умираю.

Сумний досвід, хотілося чогось щасливішого. Зосереджений на праці перс був відмінним прикладом для наслідування. Яке прагнення жити, яка любов до людей! Щоправда, він повідомляв, що своїми вчинками сподівається порадувати Бога. Щасливчик, мені з’ясування абстракцій уперто не давалося, а конкретика, не підлегла прекрасній мрії, нахабно розсипалася на шматочки, шматочки криво усміхалися, наполягаючи на своїй нікчемності. Я складала нісенітні картини в дусі Малевича, але блиск його слави не обіцяв мені і промінчика. Він вичавив свій квадрат насухо, тож із цієї ідеї вже нічого не капало.

«Слов’яни» схоже на «слава», однак на Заході чується «слейв» — раб.