ЩОДЕННИК

Вони чорняві, смуглі і зовсім не страшні, як здається на перший погляд. А деякі з них навіть трішки симпатичні. Вони — «бангладенти» — студенти із Бангладеш.

Я була просто у шоці, коли дізналася, що, окрім тарганів, моїми сусідами у гуртожитку будуть ще й індуси. Але врешті цікавість перемогла, і вже ввечері того ж дня ми любесенько балакали на кухні, намагаючись порозумітись ламаною російською мовою.

У них дивні імена і ще дивовижніші звичаї, про які пересічний українець знає лише з книжок та фільмів. Якось, побачивши, як я підсмажую скибочки сала, Ропіт запитав, що це таке. Коли ж пояснила і запропонувала спробувати, заперечно захитав головою, він — мусульманин і свиня для нього — «брудна» тварина. На сніданок у «бангладентів» обов’язково хліб, а протягом дня вони їдять рибу, яку готують різними способами і, судячи по запаху, дуже смачно. Одяг у моїх сусідів не менш дивний, аніж вони самі: чоловіки ходять в довгих спідницях, спереду закручених у вузол, але такий одяг — лише для дому, «на люди» ж виходять у штанах.

Скоса поглядаючи на мою 80-сантиметрову сукню, Рафі розповів, що дівчата у них замотуються у шалі — це шматок тканини у 3-4 метри, який завертають навколо талії, а потім — навколо голови. Коли ж сказала, що з цієї тканини для мене вийшов би цілий гардероб, скептично відповів: «Это у вас можно ходить голый, у нас голый ходить нельзя».

Азіатська інтравертивність притаманна їм у всьому: «бангладенти» дотримуються своїх звичаїв, зберігають традиції, роками живучи далеко від батьківщини, поважають шлюб, не визнають розлучень. А на запитання, звідки родом, гордо відповідають: «Я житель країни Бангладеш». Саме цього, на мою думку, нам варто у них повчитись.