ЩОДЕННИК

Проходячи Тарасівською вулицею, повз будинок під номером 14, я завжди дивився на балкон з характерним візерунком залізної решітки. Є фото поета Бенедикта Ліфшиця на цьому балконі; відвідуючи Київ, він жив у матері в квартирі на останньому поверсі. Де б не бував поет, він переймався духом тих місць, того народу, вникаючи у суть речей, сприймаючи навколишнє від чуттєво, часто-густо майже еротично. Не маю сумніву, що саме про нашу літеру «г» (дигамму) він писав:

«Чу! Древне-женственной дигамме

Ты слышишь, вторит вздох самца!

А його рядки про Київ не перевершив ні один поет, якого вважають російським:

Не признавая Фундуклея
И бибиковских тополей,
Таит софийская лилея
Небесной мудрости елей».

Але вже певний час балкон перебудований, решітка зникла, нового пам’ятного знака на будинку не з’явилось (є про те, що в ньому у 1910 р. жила Л. Українка). Зникають прикмети часу, слабшає пам’ять, йдуть у вічність імена...