ЩОДЕННИК

Згорів дачний будиночок. Як факел спалахнув о дванадцятій ночі. Втомлені за день люди помітили пожежу тільки тоді, коли було вже зовсім пізно. Обгоріла господиня лежала на порозі. А вітер продовжував грати пломенем так, що від житла залишилося саме попелище. Ще в суботу, приїхавши на дачу на вихідні, я проходила повз веселенький акуратний будиночок, а господиня поралась на городі. Сьогодні, повертаючись додому, я йшла повз випалену вогнем ділянку з спотвореними від високої температури металевими головками старого ліжка. Це було те саме ліжко, лежачи на якому дачниця вирішила покурити перед сном, прийнявши перед цим значну дозу спиртного...

Кажуть, це було у неї звичкою. Рік тому її ледве врятували, винісши на вулицю на матраці, що вже димував. Але на цей раз не обійшлося. Про те, що життя має ціну набагато більшу, ніж передбачала, жінка зрозуміла тільки в останні хвилини життя, волаючи про допомогу і пробираючись до рятівного порога.

Пригадався вислів: «Прожигать жизнь». У цьому випадку він сприймався буквально, хоч в прямому значенні вживається зовсім нечасто. А в переносному? Чи помічаємо ми такі моменти? У що оцінюємо своє життя?