ЩОДЕННИК

П’ятий день намагаюся додзвонитися до подруги. Просто щоб перекинутися словом. Та ще й телефонна картка хизується кількістю хвилин — хочеться збити з неї цю надмірну пиху.

Заходжу на пошту, адже тут є синенький телефон. Утім, такі ж є і на залізничному вокзалі. До цього часу з них я і телефонував. І — безрезультатно. Короткі гудки. Але ж неможливо, щоб вона так довго з кимось говорила!.. Вішаєш трубку і блукаєш від телефону до телефону, знов і знов набираєш номер і — короткі. Уже і в блокноті код не шукаєш, напам’ять знаєш...

Доки на пошті чекаю своєї черги, розглядаю на стіні ряди цифр кодів. Ось і мій. Стоп, звідки тут іще одна двійка? Гей, хто-небудь, пропустіть поза чергою!