ЩОДЕННИК

Якось у великому гастрономі я побачив двох своїх знайомих. Вони працюють в одній із державних організацій, і свого часу мені довелося брати в однієї з них інтерв'ю. Жінки стояли біля вітрини з напоями і пожвавлено радилися. Потім одна досить голосно замовила продавцеві п'ять «Святкової». На прилавку відразу ж з'явилися трохи запорошені пляшки горілки. Порівнявшись зі мною, жінки привіталися, а я ввічливо поздоровив їх. (Того дня дійсно відмічалося їх професійне свято, введене рік чи два тому.)

Повертаючись додому пізно увечері, я знову їх побачив. Вони йшли центральною вулицею обнявшись і співали про нещасного вбитого негра, який вже ніколи не піде грати в баскетбол. Ноги не зовсім міцно тримали жінок, а їхні обличчя світилися справжнім щастям. Вони йшли, не ховаючись, бо у своє свято чиновниці, мабуть, мали моральне право напитися. Їх упізнавали перехожі, міліціонери, але ніхто не засуджував.

Цю історію я пригадав нещодавно, погортавши календар на майбутній рік. Від великої кількості свят просто рябить. Мотивів для того, щоб випити і закусити, наш календар дає більше ніж досить. Крім виробничих свят, є ще старі радянські і нові українські. І ті, й інші не відзначити просто не можна — традиція. Плюс дні святих заступників, плюс дні народження працівників. А останнім часом з'явилася і ще одна традиція — відзначити і деякі католицькі свята, як от Різдво 25 грудня. Такої великої кількості свят не знає, напевно, жодна країна світу. А майже весь січень у нас традиційно має прізвисько «п'яний місяць». Він уже близько, і нещасним журналістам знову доведеться відчайдушно шукати хоч якісь новини. І зі смутком переконуватися, що у нас усе частіше віддають перевагу гулянцi, а не роботі: добре, що ціни на горілку, на відміну від усіх інших, стабільні...