ЩОДЕННИК

По дорозі на роботу перекинешся парою слів iз переважно немолодими жінками (усі їх так і називають — «бабусі»), які торгують біля входу до метро саморобними хот-догами, біляшами, іншою нехитрою продукцією. Бабусям не позаздриш. Важко взагалі уявити собі, як людина може простояти півдня на такому пронизливому вітрі. Вони працюють «у дві зміни»: ці — першу половину дня, десь з семи ранку, потім — приходять інші. Щоб продукція була свіжою, перша зміна готує її вночі, перед виходом на «робоче місце». При цьому вони примудряються ще й займатися хатніми справами.

Неліцензована їх діяльність переслідується за всією суворістю закону. Періодично з'являється страж порядку, і тут уже все залежить виключно від його характеру і настрою. Може, просто порекомендувати забиратися, може і перевернути ногою лоток з відносно гарячими сосисками. Бабусі пристосовуються: скидаються по гривні-дві і вручають їх «місцевому» міліціонеру. «А що робити, — зітхають, — на пенсію не проживеш». Останнім часом з'явилася ще одна напасть — підвищення цін на електроенергію. Бабусям і так нелегко оплачувати комунальні послуги, тому вони організовують кругову оборону: стихійно створили неформальні професійні цехи, знайомі нам iз історії середньовіччя. Напевно, скоро з'являться і каси взаємодопомоги.

Випробування на пристосованість триває. Поступово перестаєш дивуватися винахідливості і терпінню бабусь. Як і всього народу. Що-що, а пристосовуватися ми завжди уміли.