ЩОДЕННИК

Я зустріла його вранці. Він не одвернувся і навіть не відвів погляд. Великі темні очі дивилися з почуттям власної гідності і з глибоко прихованим смутком. Красива чорна борода обрамовувала обличчя, на якому виразно проступала печать: «інтелігент». Інтелігенту було років 40. Був він у старому, але дуже чистому одязі, по розміру, що добре сидів на ньому. У руці — полотняна сумка. Також добре-таки зношена, але без бруду й дір. Сумка на дві третини була наповнена пляшками. Порожніми. Ще одну він діставав зі сміттєвого бака саме в той момент, коли я порівнялася з ним і наші очі зустрілися. Немов опам'ятавшись, продовжила свій шлях, а він перейшов до наступного сміттєвого бака і продовжив своє заняття.

«Нетиповий збирач пляшок, — думала я. — В очах немає ні страху, ні нахабства. Тільки повний спокій і прихована в серпанку туга. Він щось знає і розуміє, чого не знаю і не розумію я. Що саме?»