ЩОДЕННИК
І сниться мені сон...
Навіть старшокласникам відомо, що винесена на початок фраза — це настільки затертий авторський прийом у журналістиці та белетристиці, що над ним уже перестали сміятися навіть сатирики. Хоч сни (особливо четвертий сон Віри Павлівни у романі Чернишевського «Що робити?») ще нещодавно у школі примушували завчати напам'ять. Слава Богу, синові, коли підросте, робити цього не доведеться. Він просто прочитає роман, щоб знати.
Він і зараз читає все поспіль і «діймає» мене запитаннями «щодо прочитаного».
Проїжджаємо з ним площу Горького.
— А що таке «Ювелірні вибори»?
— Це ти телевізора надивився. На магазині написано «Ювелірні вироби». Хоча, хто знає, може, він обмовився свідомо? Мовчить. А я чекаю чергового запитання.
— А що таке «їстина», яку треба шукати? Їжа?
— Зголоднів? На ліцеї написано «Присвятимо життя пошуку істини».
— А що, їх дітям сниться Кучма?
— Не «їх», а «їхнім». І взагалі — чиїм дітям сниться Кучма?
— А он на кінотеатрі написано: «Леонід Кучма — мирний сон наших дітей». Прочитав, до речі, точно, слово в слово.
— Я навіть знаю, де вони сплять!
— Де?
— Он бачиш, на магазині написано «Sony».
— А тобі що снилося сьогодні?
— Мені вже три рази підряд снилося «Йо-Йо», яке ти обіцяєш купити...
І сниться мені сон. Ой-ой- ой-йо...
