ЩОДЕННИК

Дивно якось це було. Ми з нею ходили по землі, створеній для хорошого життя. Під кущами не було папірців і консервних банок, трава чиста, сонце собі світило, як міліціонер обличчям назустріч начальнику. Від надміру оновлених почуттів я взяв її за нев'янучу праву руку — і завмер приголомшений: напружувався, а ваги немає. Легка зовсім, але — існуюча. Така приваблива, приємна, мила. Головне, що, на відміну від обіцянок дивного уряду, нічого не зникало. Ні кущі, ні теплі матові хмари, ні дивна трава, що частково жовтіє у вигляді сіна, зібраного в копички. Я її підняв ще тричі доброю рукою, що все міцнішала від щастя... Ваги не було. Гравітація виявилася вихідною. Я прокинувся приголомшений: вперше у житті я пізнав жінку, яка була щастям, а не тягарем. Нехай і вві сні. У звичних подертих туфлях на босу ногу побіг плавати на озеро між скелями. Йшов дощ. Розпліскувалися під ногами калюжі, різав щебінь між пальцями, але відійти від такого щастя було неможливо: треба ж — жінка, а ніякого навантаження.