ЩОДЕННИК

Гортаючи документи i вишукуючи серед них потрiбнi для статтi, мiж дiлом перемовляюся з симпатичною спiвробiтницею управлiння: нiби нi про що, та водночас — про все.

— Ми сьогоднi їздили на стрiльбище, — дiлиться вона найсвiжiшими ранковими враженнями, теж не вiдриваючись вiд паперiв.

— І як вiдстрiлялись?

— Я — на «четвiрку».

— О, то ви непогано стрiляєте, — перегортаю новi аркушi.

— Менi вистачило б i «трiйки», а вийшло навiть «чотири».

Розмову легко зносить на iншу тему.

Лише за пiвгодини, простуючи коридором до виходу, подумки вертаюсь до сказаного. І раптом дивуюся, що нiколи не бачив на цiй тендiтнiй жiнцi мiлiцейської форми, хоча зустрiчаємось мало не щотижня, i нiколи мова не заходила власне про роботу.

А от уявити її на вогневiй позицi з табельним «макаровим» у худенькiй руцi я так i не змiг.