ЩОДЕННИК 28 квітня

Ще восени на паркані будови, що поблизу мого будинку, з'явилися теплі освідчення в коханні якійсь Олі різними мовами, нанесені на бетонну поверхню яскраво-блакитною фарбою. Ці слова гріли душу не тільки Олі, вони діяли як сильний психотерапевтичний засіб на кожного. Я накидала свої враження й оформила у вигляді щоденника в газету до 8 Березня. 6 березня мій щоденничок з'явився в нашій газеті. Аж тут починається містика... Вийшовши вранці з будинку 6 березня, я буквально остовпіла — паркан був незаймано сірий, ніякого кохання, ніякої Олі — нічого, просто бетон. Звернулася по допомогу до бабусь, які сидять біля будинку. Вони охоче пояснили, що вчора цілісінький день працівниця з будівництва розчином цементу з розбризкувача ретельно анулювала цю «вільність». Так, результат у наявності, статус-кво відновлено, паркан пригнічено безликий. Першого робочого після свят дня я попрямувала на будівництво із запитаннями — чому? Який мізантроп наказав знищити ці написи? Кому вони заважали? Все виявилося просто. Існують, мовляв, міські служби, що суворо стежать, щоб ніяких недозволених написів, плакатів, листівок не траплялося на ввірених відомству територіях. Якщо це реклама — платіть, якщо просто крик душі — штраф.

У десяти метрах від паркану обідрана будка, обклеєна добрим десятком агіток із зображенням осточортілого усміхненого кандидата в депутати, який майже рік гвалтує наш округ нескінченними перевиборами. Будка нічийна, штраф стягувати немає з кого. Біля листівок конкретні рекомендації якогось виборця, куди цьому кандидату піти. Природно, з використанням конструкцій ненормативної лексики.