ЩОДЕННИК 29 липня
29 липня, 00:00
Їдемо трасою Київ-Харків. За Пирятином, у придорожніх
селах, починають з’являтися приватні кафе, є навіть села, де таких кафешок
по кілька, і звуться по-нашому — «У сестер» або «Роксолана», а не, приміром,
«Даринка-shop», як то буває. Заїхали в Хорол, якраз дощ почався, а по вулиці
йшла золотоволоса дівчина без парасольки. Боже, серед столичних кіноактрис,
мабуть, таких красунь нема, а тут — он вона йде, боса, несе черевички в
руках. Зайшли ми в кафе, а там, за столиками, теж переважно дівчата і,
треба сказати, теж гарні. А серед нас був один бізнесмен вітчизняного походження,
але має офіс десь в Осло чи Копенгагені. Він дивився-дивився, а потім сказав:
«Оце якщо взяти Норвегію, то там таких дівчат набереться хіба що десяток
на всю країну. А тут — диви, що робиться!»
Тим часом усі ті дівчата дивилися на нас з відвертим інтересом, бо ми ж приїхали машиною, бо по нас видно, що ми маємо якусь мету і якусь роботу... Боже мій, як чомусь одразу стало сумно!
