Гарячі теми:

ЩОДЕННИК 4 липня

04 липня, 00:00

Чудовий винахід — ескалатор. Поки їдеш, сотні людей побачиш, не затруднюючи при цьому м’язи ніг. І всі, хто стоїть, окрім закоханих, зайнятих лише собою, дивляться на зустрічний потік: хто це там котить донизу чи підноситься? І ніхто не висуває претензій, що на нього витріщилися, — не встигає. Пропливає своєю дорогою, навряд чи знов зустрінеться. Хоча іноді хочеться перескочити через чорні змії рухомих поручнів і поїхати поряд, в один бік.

Ці думки миготять у мене в голові, поки очі автоматично фіксують обличчя: красиві — довше, звичайні — побіжно, гидкі... — тьху, щоб не наснилися. Ось погляд вихоплює білу пляму газети, єдину на всьому ескалаторі. Цікаво, що мужик читає? Чи ти ба, так це ж рідний «День»...

А ось величаво, мов пава, випливає (завдяки рифленим сходинкам) дівчина. Русяве волосся до лопаток, яке зверху тримають сонцезахисні окуляри. Пухленькі губки подібні до заходу сонця, що змушує мріяти про ніч...

Раптом окрик:

— Саня, привіт!

Фу, як невчасно. Обертаюся. Мимо проповзає усміхнене зім’ято-одутле обличчя. Махаю у відповідь рукою, гарячково міркуючи, звідки я знаю цього типа... Так це ж Вітько, мій однокурсник, якого я років десять не бачив, — він змінив роботу й сім’ю. Мимоволі роблю рух назад. Однак невблаганна стрічка заповнена людською стіною. Чи доїхати до кінця і повернутися? А раптом Вітько вирішить зробити те ж саме чи просто сяде у свій поїзд? Може, він кудись поспішає... Та й мені треба на прес-конференцію.

Виходжу з метро. Сіє по-осінньому гидкий дощ. Парасольки з собою, звичайно, нема. Все ж таки чудовий винахід — ескалатор: на ньому завжди сухо. І є шанс побачити старого приятеля.

Author

Олександр Бєлєнький

Випуск газети №:

№125, (1998)

Рубрика

Панорама «Дня»