ЩОДЕННИК

14 жовтня

Зустрічаючи своїх колишніх учнів — перших, які здебільшого вже й самі у статусі дідусів та бабусь, чи останніх, що тільки-но переступили поріг тридцятиріччя, на їхнє обов’язкове запитання: «Ну, як ви? Як ваше здоров’я?» — як умію серйозніше, відповідаю: «Дякую, що впізнали. Дуже добре. Можна терпіти, доки не дивлюсь у дзеркало. А як подивлюсь, то довго сама себе впізнаю, а потім плюну і кажу дзеркалу — брешеш! — і довго-довго стараюсь до нього не підходити».

А воно таки дійсно так. Незважаючи на вік, якщо людині пощастило зберегти здоров’я, навіть після будь-яких «десяти», відчувати себе можна хай не на «...надцять», а на «...дцять» — то вже точно.

Старіють очі, волосся, обличчя, а душа людська не міняється. Вона залишається чистою і молодою, якщо її не замулити, не запакостити гріховністю, брудом та байдужістю.