ЩОДЕННИК

22 серпня

Не люблю зоопарки через те, що там тварин тримають у неволі. Тому до них принципово не ходжу. Хто мене затяг до Московського зоопарку, і як йому це вдалося — невідомо. Найімовірніше, що я все ж таки сама туди зайшла, тільки от отямилася я вже всередині, а як заходила — не пам’ятаю. Пам’ятаю, я йшла повз нього і думала, що от, я ігнорую зоопарки, а тому ніколи не побачу, як виглядає місто через великі тоновані вікна у паркані. Варто було мені таке подумати — і ось я вже всередині. Спочатку мені подобалося, я побачила очкастого ведмедика. Була страшенна спека, а він лежав у струмку і показував зівакам свої рожеві лапи. Або морський котик, що лежав на спині і ніжився на сонці. Ще більше за ведмедика і котика мені сподобався вольєр з написом «Гепард», у якому не було ніякого гепарда. Але не всі тварини мають можливість сховатися, коли їм набридає дивитися на людей. Жирафа, наприклад, нікуди не може сховатися. Це найсумніше видовище, яке мені доводилося бачити у своєму житті. Гірше, ніж подивитися поспіль двадцять мелодрам. Вона була схожа на інопланетянина із великими очима і повільними рухами, місила копитками глину в калюжі і задумливо торкалася до сітки свого вольєру губами. А люди підставляли їй до губів руки, ніби вона хотіла їх поцілувати! Ні, більше ніколи не піду до зоопарку.