ЩОДЕННИК

27 травня

Іще зовсім недавно ліс був непривітним, неприбраним і раптом якось весь прихорошився. Під молодою травичкою заховалось минулорічне листя. Спочатку зацвіла медуниця, і ось уже серед зелені з’явились сині, рожеві, фіолетові її квіточки. Потім розбігся понад стежками первоцвіт з жовтими квітами, схожими на зв’язки ключів. Викинула квіткові міцні стрілки купальниця — ось-ось відкриються її бутони і засвітяться сліпучо-глянцевими жовтими невеличкими блюдцями. Цілими галявинами розкидаються папоротники — спочатку із землі випхнувши зігнуті бруньки, як тугі кулачки новонародженої дитинки, які пізніше розкрились до сонця, ставши довгими візерунчастими листками. Потім понад струмком і на узліссі зацвіла черемуха. Серед буйної зелені дерев її кущі схожі на фантастичні снігові замети. Падає в струмок черемуховий сніг, і далеко по воді пливуть мільйони нетанучих його сніжинок. Ось зліва на пагорбку березовий гай, серед лісу білі стовбури беріз випромінюють тихе ніжне світло — заходиш всередину наче в осяяну божественим світлом церкву. А далі, у ялинничку, завжди сутінки — навіть у яскраву сонячну погоду сюди не дають змогу заглянути сонцю вічнозелені густі ялинкові шати. Тінь і світло, день і ніч, сутінки і світання — все можна зустріти одночасно у весняному лісі, як і в людському житті.