Щоденник

19 квітня

Зламався телевізор. Якраз під час перегляду новин. З хвилину посидівши біля темного екрану, зрозуміла, що на цьому новини скінчилися. А як жили ми тоді, коли ще не в усіх домівках були телевізори, приймачі, газети? Пам’ятаю, до нашої оселі останні новини із сільського життя-буття приносила стара як світ баба Лекеря. Про те, хто в селі народився, кого охрестили чи за ким хліб поміняли, нам розповідала саме баба Лекеря. Та й кому, як не їй, було знати всі новини — адже маючи близько вісімдесяти років, бабця ще була такою справною, що заввиграшки чи не щотижня їздила до своїх дочок у столицю. Одного разу із поїздки баба привезла нам дві дерев’яні копилки. Запах тих дерев’яних грибків-скарбничок пам’ятається й дотепер. Мій гриб використали як сувенір. Старший брат виявився кмітливішим і використовував скарбничку за призначенням. Сховавши її у найдальший закуток тумбочки у своїй кімнаті, він час від часу додавав туди дрібні копійки. Бог його знає, як би воно склалося з тими братовими заощадженнями, та я одного разу, знайшовши його скарбничку, розповіла матері. Уже й не пам’ятаю, чим усе скінчилося. Та чомусь тепер подумалося: треба б попросити пробачення у брата за ту мою дитячу нерозважливість.

...І коли б ще згадалося таке? Добре, що зламався телевізор.