ЩОДЕННИК

1 лютого

Місто не спало. Сміялося тисячами освітлених вікон. Вовтузилося між вечірніми зорями і вуличними ліхтарями. Як сильний незграбний звір. Немов живу істоту його також бентежила та святкова ніч, яка вже почалася, але ще не настоялася на хмелі очікування, не зітхнула дзвоном дванадцятої години, після якої ще один день і один рік відійдуть у вічність. Щоб спородилася нова мить.

Такої ночі якийсь прадавній язичницький інстинкт збурюється в тобі, виманює з обіймів сильного звіра, кличе на околицю крізь світло вікон і ліхтарів...

Не так і складно переступити поріг квартири та невзабарі опинитися в приміському гайку з приснулим птаством і легендами. Причаститися до землі й неба, до дерев і тиші. Та й крізь дерева таки відчувається подих великого звіра, мерехтять звіддаля його очі-ліхтарі. Але тут, у ліску, він здається лагіднішим, умиротвореним. Як і твоя душа цієї миті.