ШIСТЬ СОТОК — ЯК СТРАХОВКА ВIД БIДНОСТI

Цими днями у Раді з вивчення продуктивних сил України НАНУ відбувся науково-практичний семінар «Національна система показників, що характеризують людський розвиток». На семінарі була презентована нова національна методика вимірювання людського розвитку, розроблена колективом учених під керівництвом доктора економічних наук, професора Емми Лібанової. У доповіді керівника розробки були представлені ідея побудови інтегральних індексів людського розвитку (ІЛР), інтерпретація індикаторів людського розвитку, а також попередні результати розрахунків регіональних індексів та рейтингова оцінка регіонів України.

Як відомо, щорічно ООН проводить розрахунки ІЛР для різних країн за міжнародною методикою, у якій використовуються такі оціночні показники, як рівень освіти населення, стан та охорона здоров’я, рівень матеріального забезпечення населення. Але ця методика штучно обмежує коло оціночних показників, що пов’язано з відсутністю більшості достовірних даних по країнах, що розвиваються. Наша ж статистична база дозволяє використати більш широке коло таких показників, що і враховано у національній методиці. Як підкреслили розробники, основним завданням при застосуванні цієї методики є співставлення ситуації у різних регіонах України на основі розрахованих регіональних ІЛР. Для їх розрахунку використовуються офіційні дані Держкомстату. Співставлення ж по країнах проводять міжнародні організації. Зараз також не можна оцінювати за ІЛР діяльність обласних держадміністрацій, але до кінця року методика дозволятиме робити й це.

Індекс людського розвитку є складним показником і містить дев’ять інтегральних індексів, які характеризують рівні демографічного розвитку, матеріального добробуту, освіти, фінансування людського розвитку, розвитку ринку праці, а також екологічну ситуацію, стан та охорону здоров’я населення, умови проживання і соціальне середовище. Немає іншої країни, яка б побудувала такий детальний і повний ІЛР та дала методику його розрахунку. Цікаво, що на практиці найтісніший зв’язок з ІЛР виявився у рівні освіти, чого не очікували навіть фахівці. Тож є зайвий привід задуматися — чи так уже потрібно нам проводити кардинальне реформування системи освіти?

Починаючи із 2001 року, Держкомстат буде офіційно публікувати ІЛР, розраховані за національною методикою, а поки що її розробники представили результати попередніх розрахунків, виконані на підставі даних за 1999 рік. При цьому вони зауважили, що не хотіли б, аби хтось спробував порівнювати місце, яке займає якась окрема область чи регіон України, з певними країнами, оскільки рейтинг останніх побудований на іншій шкалі. Наведені розрахунки регіональних індексів виявились доволі цікавими і у чомусь дещо відмінними від уявлень, що склались у суспільстві.

Так, Київ лідирує за більшістю показників, як і за рівнем людського розвитку в цілому, але екологічна ситуація у ньому гірша за середню, а рівень фінансування людського розвитку з міського бюджету один із найгірших. Демографічний же розвиток столиці відбувається переважно за рахунок залучення населення із області, бо за сумарним коефіцієнтом народжуваності Київ на 25-му місці. А от Луганська область знаходиться у кінці таблиці майже за всіма показниками й має найнижчий рівень людського розвитку.

У плані демографічного розвитку серед лідерів — Тернопільська та інші західні області, а значно відстають Схід та Південь України.

Найвищий рівень матеріального добробуту населення у Києві, а також у Київській, Чернігівській та Полтавській областях. Середній рівень — у більшості центральних та південних областей. Найменший — у Харківській та Закарпатській областях. І найбільш бідне населення Севастополя. Цікаво, що від рівня бідності страхує наявність земельної ділянки розміром більше шести соток.

Екологічна ситуація найбільш благополучна на Північному Сході країни, а також у центральних і, частково, західних і південних областях. Гірша за середню вона у Києві, Дніпропетровській, Донецькій та Львівській областях.

Рівень освіти в абсолютній більшості областей середній, окрім Волині, Івано-Франківщини, Миколаївської та Луганської областей. А лідирують тут Київ, Черкаська та Харківська області, хоча за охопленням дітей початковою освітою Київ займає тільки 26-е місце. Насамперед тому, що до школи столична малеча йде переважно не в шість, а в сім років.

За рівнем фінансування людського розвитку перед ведуть Харківська, Івано-Франківська і Дніпропетровська області. Безнадійно відстають Київ, Волинська та Кіровоградська області.

Стан та охорона здоров’я населення найкращі у Закарпатській та Вінницькій областях, а у більшості областей вони на середньому рівні (треба думати, бажають кращого?).

За рівнем розвитку ринку праці в аутсайдерах Чернівецька і Черкаська області, а показник вище за середній мають Київська, Вінницька, Кіровоградська, Донецька, Тернопільська, Львівська та Рівненська. Загалом же проблема безробіття не є для України занадто гострою.

Що стосується умов проживання населення, то вони, крім Києва, найкращі у Дніпропетровській та Запорізькій областях і середні в областях, які мають значний відсоток сільського населення.

Соціальне середовище добре у західному регіоні, нижче за середнє у центральних областях, і найгірше у Луганській.

У цілому за рівнем людського розвитку лідирують західні області, окрім Волинської та Чернівецької, Київ, Київська, Вінницька, Черкаська та Полтавська області. Середній рівень мають сім областей та Крим, а нижче за середній — Сумська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська і Донецька області. І зовсім погані справи на Луганщині.

Взагалі ж, якщо виходити з представлених результатів, справи наші не такі вже й погані. Незважаючи на всі труднощі та негаразди, ми все ж таки маємо у більшості регіонів досить пристойний рівень людського розвитку.

На запитання кореспондента «Дня» відповіла керівник наукового колективу розробників методики Емма ЛІБАНОВА :

— Чи можна зараз взагалі вести мову про високий рівень людського розвитку в Україні?

— Не можна. Але не можна й говорити, як це у нас часто роблять, що ми знаходимось на рівні Буркіна Фасо (колишньої Верхньої Вольти). Із цим я погодитись не можу.

— Національна й міжнародна методики вимірювання людського розвитку різняться. Чи змінилося б місце України у світовому рейтингу, якщо б застосувати для розрахунку не міжнародну, а національну методику?

— Я переконана, що так. Ми б піднялися у цьому рейтингу вище. Насамперед тому, що ми набагато більше уваги приділили показникам рівня освіти, а саме тут Україна має певні позитивні результати.

— Чи аналізували ви результати розрахунку ІЛР по областях, нанесені на мапу України, з географічної точки зору? Наприклад, чому найбільший індекс мають Захід і Північ, а менший — Схід і, частково, Південь?

— Ми спробували це зробити, і у порядку гіпотези: можливо, регіональна диференціація людського розвитку певною мірою пов’язана із соціальною напругою в регіонах і з несприйняттям змін у них. Розумієте, якщо люди у регіоні в цілому живуть погано, то відповідне і ставлення їх до реформ, до політики і до всього іншого.

Що ж, тепер ми щорічно зможемо оцінювати, як ми розвиваємося не тільки в економічному плані, а і в загальнолюдському. І це вже характеризуватиме діяльність усього суспільства у цілому.