Сьогоднi Сергію Кудрі виповнилося б... 26 років

Леся Гонгадзе та Євдокія Кудря одна одної не знають. Спільне у них те, що вони — матері дорослих синів. Їх страшне горе — втрата синів. Що трапилося з журналістом Георгієм Гонгадзе, ми, на жаль, не знаємо.

Дивлячись на портрети Георгія, розклеєні по всьому місту, в громадському транспорті та інших місцях, розумієш: вкрали, вбили (?), шукають (?).

Політичні опоненти влучно використовують трагедію у своїх інтересах. Міжнародна громадськість та політики уважно спостерігають за ходом подій навколо справи Гонгадзе, беручи найактивнiшу участь і в обговореннях, і в експертизах. Звинувачуючи та захищаючи. А питання «Що ж трапилося з Георгієм Гонгадзе?», як і раніше, залишається.

Що трапилося з робiтником Сергієм Кудрею, ми знаємо: 28 січня поблизу польського міста Свідник Люблінського воєводства його застрелив місцевий поліцейський.

Смерть українця Сергія Кудрі, безглузда і водночас страшна, і в Україні, і в Польщі викликала цілком зрозумілий резонанс. Усупереч очікуванням, резонанс був зовсім незначний. Можливо тому, що ця смерть не обіцяє політичних дивідендів — ні владі, ні, тим більше, опозиції? Тому, що до політиків може виникнути запитання: чому українці змушені шукати заробіток за кордоном і чому ледве чи не в кожному з них там бачать мафіозі або нелегала? Адже не було ні гучних заяв, ні процесій, ні пікетів біля польського посольства, ні кадрових претензій до влади, ні інформаційних воєн. Та і громадяни України сьогодні ледве згадують про трагедію, що сталася. Ніхто з нас не поспішає до Верховної Ради з вимогою дати відповідь «За що вбили Сергія Кудрю?». Версія польської сторони — все те, що трапилося, є трагічним непорозумінням. А в української сторони цілком природно виникає запитання, як би діяв польський поліцейський, якби на місці Сергія Кудрі був американець, француз, німець? Адже ще всі добре пам’ятають ті часи, коли поляки «роз’їжджали» по всьому світу в пошуках кращої долі. Ставлення до них в багатьох країнах було вельми недоброзичливе. Та й інциденти були. А ситуацію змінили протести польського уряду. Те, що трапилося на східному польському кордоні, реально свідчить, що до справжнього партнерства між нашими країнами справа ще не дійшла, — необхідна твереза самооцінка.

Начальник прес-центру МЗС України Ігор Грушко повідомив «День» про наступне: «Триває слідство. Будемо чекати на його результати. Це компетенція польської влади, польська сторона надала адвоката сім’ї Кудрі. А головне, під час недавньої зустрічі під Варшавою президентів України та Польщі Олександр Квасьнєвський пообіцяв, що, не чекаючи рішення суду, дружині Сергія Кудрі буде виплачено попередню компенсацію». Сьогодні Сергію Кудрі виповнилося б 26 років. За сумним столом збереться його велика дружна сім’я. Мама, молода дружина, син Сергій Сергійович, 80-літня бабуся, дядьки, племінники, друзі, знайомі. І винуватець торжества буде присутній... скромним портретом з коротким написом «Вічна пам’ять». І цього ж дня виповниться два місяці від дня його загибелі.. За що, чому? Відповіді не отримані і понині.

«УКРАЇНСЬКА МРІЯ»

Сергій Кудря — киянин. Тут він закінчив середню школу та сміливо вирушив із столиці у доросле життя. Шукав він себе у Володарці. Сергій залучився до комерційної діяльності: спробував організувати мале підприємство. Зазнав невдачі, не розгубився, шукав роботу. Зустрів своє перше кохання — маленьку блакитнооку дівчину Валю. Вони вирішили оселитися у Володарці — у невеликому бабусиному будинку було затишно, але затісно. Потрібно будуватися. Заробити в Україні не вдалося — так доля закинула їх у Чехію.

Молоді не гребували і не боялися ніякої роботи. Переробляли фрукти, працювали скотарями, на деревообробному комбінаті, останнім часом — на склозаводі. Валя запевняє, що до робітників з України ставилися добре, іноді навіть краще, ніж до чехів. Чому? Та тому, що чехи, зміну відпрацювавши, пішли додому, а українці готові були працювати і довше. Аби швидше повернутися додому, з грошима. Були дні, коли працювали і по 14, і по 22 години на добу. А взагалі, уточнює Валентина Кудря, люди зустрічалися різні. Хто любив, хто не любив. Таке є і у нас, тихо говорить вона.

Уважно дивлюся на неї, запитую: «А чи не виникало бажання залишитися в Чехії жити? Адже від дому недалеко». Молода жінка заперечливо похитала головою.

Спочатку Валя та Сергій працювали напівлегально. Так чинили в чужій країні не вони одні. Останього року все оформилося по-іншому: паспорти, тимчасова прописка, житло, контракти. На запитання, скільки ж вони заробляли, Валя відповіла: 200-400 доларів. І тут же пояснила — витрати. Харчування, житло, бензин... По лізингу купили машину (вона досі знаходиться на території Польщі). Ось так вони і боролися, впевнено наближаючи свою мрію — жити в Україні у своєму будинку і мати свою справу.

З Володарки в Чехії працювало багато людей. Жили дружно, а дізнавшись, що Валя вагітна, перевели її на більш легку роботу. Вдома бували часто. І цього разу поспішали додому: дбайлива рідня нагляділа ділянку під майбутній будинок.. .

Була зима. Молода дружина на восьмому місяці вагітності... Їх чекали. Їх завжди чекали. Тим більше, що за кілька днів — друга річниця від дня смерті діда. Хотілося бути з ріднею. Але...

ПРОЛУНАЛИ ПОСТРІЛИ

Валя поскаржилася, що погано себе почуває. Сергій запропонував заїхати до найближчої лікарні і додав швидкості. Пильні польські поліцейські неодмінно це помітили. Обігнали машину Кудрі і заблокували дорогу. Сергій взяв потрібні папери і вийшов із машини. Далі, за словами Валі, все сталося дуже швидко. Один з поліцейських кинувся до Сергія, збив його з ніг і вистрілив. Раз, другий... Потім поліцейський схопився за голову, застогнав. Почав шукати гільзу. Знайшовши її, разом з пістолетом викинув у глибоку придорожню канаву. Далі, згадує дружина убитого, все було як в жахливому сні. Поліцейська дільниця... і настирливе «пані, що в машині?» Очевидно, стверджує Валя Кудря, натякали на наркотики. Грозилися розібрати машину на дрібні частини. Відповідала з останніх сил: «Як розберете, так і зберете».

Дільниця, готель — і так понад 12 годин. Мобільний телефон вилучили. На прохання Валентини подзвонити додому відповідали заперечно. Прислухались до прохань тільки перекладачі, які щиро поспівчували молодій жінці. Далі майже три доби в лікарні, постійні допити в дільниці — свідчення Валі та поліцейського, що стріляв, різко розходилися. І нарешті від’їзд додому, де УСІ вже знали. Допомогли добратися хлопці, разом з якими працювали в Чехії. Згадуючи ті страшні чотири дні, Валентина Кудря, розповіла, що представники нашого консульства постійно були поряд і суворо стежили за тим, що відбувається.

Але саме важке було ще попереду. Юна вдова (!) додзвонилася до мами Сергія. «Мамо, Сергія немає! Його застрелив польський поліцейський!» — прокричала вона в трубку. Мама не хотіла вірити. Вона благала сказати, що Сергій живий, що його поранено...

ДОДОМУ

Сергій Кудря повертався додому. Супроводжували його товариші, які працювали разом з ним в Чехії. Усі фінансові витрати звалилася на плечі родичів та друзів. Польська сторона обмежилася 1100 злотими — на похоронний костюм. На кордоні Сергія чекав брат Ігор, батько Валі, родичі. Гроші збирали на похорони всією Володаркою. Земляки допомагали, чим могли, райдержадміністрація, райрада також не залишилися осторонь. Поховали Сергія Кудрю у Володарці.

ЖИТТЯ В МИНУЛОМУ

Євдокія Петрівна, мати Сергія Кудрі, про себе не говорила. Розказувала зі сльозами на очах про сина та невістку. Про те, якою чудовою парою вони були, називала їх «голубками». Сергій любив свою дружину, був дуже до неї уважний. Маму це радувало. Радувало і те, що син хотів жити в Україні. Хотів побудувати свій будинок, організувати мале підприємство. Хотів мати дітей та дружну сім’ю. Але всі бажання розстріляв польський поліцейський — піднявши прикордонне питання «хто пан, а хто холоп», «я можу, а ти ні!». Ці постріли повинні стати хорошим уроком для всіх мислячих українців. Себе потрібно не тільки любити, але і поважати. І перш ніж поспішати шукати щастя на чужій землі, не завадило б навести лад у своєму домі.

Бабусі Сергія Ганні Остапівні у вересні виповнюється 80 років. Про майбутній ювілей не говорили. Горе важким тягарем впало на плечі слабкої жінки. Все життя працювала в колгоспі. Виростила двох синів та доньку, шестеро онуків, дочекалася п’ятеро правнуків. І сьогодні не сидить без діла. Подвір’ям жваво бігає пернате господарство, великий город. Говорити важко. Ганна Остапівна весь час повторює: «Який Сергій добрий був! Дбайливий!». Показує його подарунки і плаче. Сльози, сльози... Ніколи їм не висохти на її доброму обличчі. Показує ділянку, де внук хотів будуватися. Все в минулому...

Нині вбита горем дочка з безмовним запитанням: «Хто поверне мені сина?» Батько Сергія — в лікарні в передінфарктному стані. Мама, Євдокія Петрівна, з невісткою та онуком також у лікарні. Маленький Сергій Сергійович згодом дізнається, як місцеві лікарі рятували його маму та бабусю.

СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ

11 березня Валентина Кудря народила сина, Сергія Сергійовича. Справжнього богатиря — вага дитини 3 кг 600 г при рості 58 см. Роди пройшли нормально. Валю з сином урочисто провели додому. І раптом молода мама затемпературила... Знову лікарня. «Ускладнення після родів, і взагалі організм у мами ослаблений, — розповідає завідуючий акушерсько-гінекологічним відділенням райлікарні Ганжельовий Іван Ілліч. — Та й стресова ситуація останніх місяців не пройшла безслідно. Для дитини роди були легкими, для мами — складними. Сьогодні стан Валентини нормальний. Молода мама адекватно реагує на все». Валя Кудря вчилася разом із сином Івана Ілліча, тому лікар приділяв їй особливу увагу. Перебування дружини Сергія Кудрі у пологовому будинку та в акушерсько-гінекологічному відділенні повністю фінансувала райадміністрація. Коли Валентину виписували з лікарні, приїжджали представники райадміністрації, обладміністрації, телебачення. Дуже добре, говорить Іван Ілліч, що приїжджають представники медіа, фотографують, розпитують.

Як ваші земляки оцінюють те, що трапилося? Іван Ілліч відмітив, що якби економічна ситуація у нас була нормальна, то люди б за кордон на заробітки не їздили. Сьогодні багато місцевих жителів працює за межами України. У Володарці працюють усього два підприємства — сирзавод та цукровий завод. «Володарчани щиро обурені фактом вбивства, — говорить Іван Ілліч. — Як ми дійшли до цього?! Нікому не дано права вбивати людину. Свавілля!»

СТАРШИЙ БРАТ

Ігор Кудря швидко увійшов до кімнати. І почав говорити: вони з родичами їздили по Володарці, приглядали будинок. Адміністрація Президента України, представники «Яблука» та райадміністрація вирішили купити будинок для вдови та сина загиблого Сергія Кудрі. Дещо пригляділи... Ігор розповідає про проблеми, що виникли після смерті Сергія. Як 12 годин чекали вони на кордоні труну з тілом. Як представники приватної ритуальної служби зупинилися в 30 км від кордону (на території Польщі) і відмовилися їхати далі, доки не отримають розрахунку. Земляки Сергія скинулися...

За словами Ігоря, всі спроби ознайомитися з матеріалами слідства не увінчалися успіхом. До суду, згідно з польським законодавством, не можна. Намагалися забрати машину. Не можна. І — витрати, витрати, витрати. Адвокат, наданий польською стороною, порекомендував їм збирати квитанції. Пообіцяв, що все буде компенсовано польською стороною. Батько Валі Вірич Віталій Васильович додав, що у всьому їм йдуть на зустріч. Зустрічалися вони з Уповноваженим у правах людини Ніною Карпачовою. Український омбудсман пообіцяла звернутися до свого польського колеги з проханням прискорити слідство і гарантувати його законність. Усі представники влади, політики, з якими доводиться контактувати, турбуються про Валю і про маленького Кудрю. Усі відчувають провину.

До багаточисельних вітань, що надходять в ці дні на адресу Валентини та Євдокії Петрівни Кудрів з приводу народження нового громадянина України, їхнього сина та онука Сергія, щиро приєднується головний редактор «Дня» Лариса Івшина та всі «дньовці».