СОЛОДКЕ ЖИТТЯ

Iз учорашнього дня бджоли перестали носити взяток. Не дивуйтеся, це аж ніяк не жарт. Дійсно, згідно з повір’ям, медовий спас крім святкового богослужіння і медоосвячення характеризується важливим моментом із життя найбільш працелюбних комах. У бджіл прокидається егоїзм — свій продукт віддавати вони не хочуть, і тому, щоб витягнути останню в цьому році медову порцію, доводиться ламати стільники. Притому, що жовтого і тягучого продукту у них може бути набагато більше, ніж заповітні 100 кілограм, які необхідні бджолиному сімейству для власного користування.

До речі, і мед бажано споживати лише з учорашнього дня, оскільки раніше на те не було Божого благословення. Щоправда, і без того у багатьох народів продукт бджолиної праці був із розряду божественних. Відоме туристам зображення бджоли на гробницях єгипетських фараонів і приказка: «Чотири дії народжують диво: дивися на воду, що біжить, на зелений колір, милуйся красивим обличчям і пий мед» — ще одне тому підтвердження.

Українці в питанні «чудовості» цього продукту також не були винятком. Відомо, що в епоху Київської Русі мед був валютою, якою нерідко замість золотих розплачувалися за товар або послугу. Крім того, кажучи сучасною мовою, цей бджолиний продукт був і ключовою бартерною «фігурою» — його міняли і на нього міняли практично все. Нерідко, говорять етнографи, князі любили похвалитися один перед одним і навіть серйозно посперечатися, чий мед кращий та тягучіший. Іноземні гості, приїжджаючи на територію сучасної України, не переставали дивуватися тому, що тут так багато бджіл і меду. Звичайно місцева знать відповідала з нотками патріотизму: «Тому, що наш народ працелюбний і допитливий».

Сам же народ мед також шанував. І для нього уявна «чудовість» продукту мала цілком конкретну основу. Річ у тому, що жодна церква не обходилася без пасіки, оскільки на ній було «зав’язане» воскове виробництво. Тому молитва і дзвони в українців неминуче асоціювалися із зеленими луками, бджолами та їхнім солодким продуктом. Крім того, приватні пасіки завжди були таким собі міні-просвітницьким центром — тут збиралися, обговорювали новини, розказували історії. Напевно, тому саме в Україні й народився перший у світі рамковий вулик, значення якого для бджільництва можна порівняти щонайменше з кругом для гончарного ремесла.

Минулі сторіччя не погубили українського бджільництва. Наприклад, сьогодні ми входимо до п’ятірки країн — найбільших виробників меду (поступаємося Китаю, США, Аргентині та Туреччині) і виробляємо 50 — 52 тонни на рік жовтої тягучої патоки, що становить 5% від обсягу світової продукції. За кількістю ж пасічників, розповідає заступник директора з наукової роботи НДІ бджільництва Сергій Бугера, ми і зовсім лідери — на «медову» промисловість працює аж 500 тисяч чоловік. Щоправда, стверджувати, що сьогоднішні реалії на цій найдавнiшiй професії не позначилися, було б неправильно. За словами фахівців, хоч наш мед кращий і натуральніший, цивілізований Захід купувати його відмовляється. На виставках, говорить С. Бугера, пробують із задоволенням, розкривають широко очі, коли ми кажемо, що цей мед — виключно бджолиний продукт і людина його не вдосконалювала. Але потім, пригадавши горезвісний асоціативний ланцюжок Україна — Чорнобиль — радіація, вимагають масу документів, результати аналізів і відповідність наявним ГОСТам. А з цим у нас поки що не склалося. Чернетки ГОСТів вже розроблено, але необхідні аналізи для нас поки що в фінансовому плані непідйомні.

Чималу роль у показності українського меду на ринку грає й упаковка. Але вітчизняні пасічники знову-таки не в силах вдягати «чудове» в привабливі баночки з різнокольоровими кришечками. Тому доводиться задовольнятися в основному близьким зарубіжжям, оскільки самі українці замінити «різновид білої смерті» медом поки не можуть. Якщо взяти до уваги все населення нашої країни, то виходить, що ми споживаємо всього 0,1 г на день. У цьому році, швидше за все, буде й того менше, оскільки мед подорожчав майже в півтора рази — бджоли невдало перезимували. Частково це пов’язано, кажуть у НДІ бджільництва, з тим, що до недавніх пір, а саме — до прийняття профільного закону, в країну було дозволено завозити невластивих нашому клімату комах. Їхні теплі стосунки з тубільцями закінчилися абсолютно непристосованим до українських умов потомством, для якого тутешня зима все одно, що антарктичний клімат для наших бджіл.

Поки що не довелося дізнатися світу і про українські медові похідні. Характерну для нашої обрядовості медовуху, щоправда, з незначними варіаціями, виготовляють у Голландії та Угорщині. Відповідь на наївне запитання: чому не ми, — була аж ніяк не оригінальною. Потрібно патентувати, готувати документацію, пробиватися на ринок, де конкурента, як відомо, з простертими обіймами не зустрічають. Аналогічна ситуація і з бджолиною отрутою, яка у фармацевтичній промисловості просто незамінна. При тому, що у нас знають і уміють цю саму отруту з бджоли витягувати, 150 — 200 доларів за 1 г (саме стільки коштує бджолина лікувальна сировина) ми не отримуємо.

Зате склалося у нас з апітерапією — медолікуванням. Вітчизняні медознавці в білих халатах періодично відвідують міжнародні збори і виглядають там, як кажуть без зайвої скромності, на високому рівні.

Ще в давнину мед вважався дієтою довголіття. Підстав же для цього достатньо. Насамперед, кажуть лікарі, він примушує якісно працювати організм. Завдяки тому, що мед містить понад 100 гармонійно дозованих для людини компонентів, він нормалізує обмін речовин. Його рекомендують вживати спортсменам перед змаганнями, щоб відновити енергію, а також немолодим і хворим людям.

Але незважаючи на те, що мед — не ліки, а лише профілактика, складно знайти орган, який би він не примушував працювати як годинник. Живлячи ослаблений серцевий м’яз глюкозою, він сприяє розширенню судин і поліпшує коронарний кровообіг. У дітей, які споживають мед, поліпшується як активність травного тракту, так і апетит. Для наших предків він був основним лікарським засобом в дерматології. Рана, виразка, туберкульоз шкіри, дерматити... Мед вважався панацеєю. До того ж він — прекрасний імуностимулятор і засіб від неврозу. У старовинних медичних трактатах говориться, що від головного болю і пригніченого настрою необхідно після кожної трапези вживати по 40 грам бджолиного продукту.

Якщо ж розібрати медову таблицю Менделєєва, то виходить, що в ньому немає такого мікроелемента, який би позитивно не позначався на організмі. Залізо, кажуть лікарі, стимулює кровотворчу функцію кісткового мозку, мідь активізує окислювальні процеси, кальцій і калій відповідають за серцеву діяльність, а марганець сприяє синтезу вітаміну С.

Словом, список цей можна продовжувати до нескінченності і, швидше всього, опис бджолиного лікарського порадника займе не одну сторінку. Але варто сказати — всіма вищеперерахованими властивостями володіє далеко не кожний нектарний продукт. За словами Сергія Бугери, українці вміють робити не тільки якісний мед, а й якісну підробку. Процентне співвідношення всіх мікроелементів підробляється так майстерно, що навіть лабораторні дослідження визнають, що мед справжній. Тож очевидно, що ретельний нагляд і народний метод проб хімічним олівцем навряд чи допоможуть. Проте, за словами С. Бугери, дещо зрозуміти таки можна — наприклад, якщо відчувається горілий смак, значить, мед підігрівали. А якщо з’явився осад чи розшарування — він явно не першої свіжості.