Спокій їм лише сниться
Заяви спікера Верховної Ради Олександра Мороза про те, що «у нас є можливість працювати принаймні три з половиною роки в спокійній політичній обстановці», схоже не витримує перевірки часом. Заяви політиків, зроблені ними минулого тижня, більше були схожими на розвідку боєм, ніж на обмін люб’язностями або на запрошення опонентів на чашечку чаю.
Інформаційне «непорозуміння» за участі уряду (з питань мови і повноважень президента), прес-конференції лідерів великих і маленьких партій, численні коментарі, войовничі заяви про наміри — все свідчило про те, що позиції визначено і зброю пристрелено. Залишилося тільки дочекатися пострілу сигнальної ракети і піти в атаку. А чекати залишилося зовсім недовго.
Вже 5 вересня відкриється друга сесія Верховної Ради п’ятого скликання, де народним обранцям належить вступити в затяжні й виснажливі словесні (і не тільки) баталії з питань забезпечення «системних і позитивних змін в житті людини» (О. Мороз. — Ред.). А таких питань, за словами того ж Олександра Мороза, вже набирається близько 200. І які законопроекти приймати насамперед, а яким дати ще вилежатися, єдиної думки поки не існує. Ситуація ускладнюється ще й тим, що для кожної фракції її законопроекти все одно залишаться найголовнішими.
На погляд лідерів антикризової коаліції, депутатів від Партії регіонів, найактуальнішими законопроектами, які потребують негайного розгляду, є закон про бюджет і закон про Кабінет Міністрів. Крім того, на думку голови Комітету з правової політики Євгена Кушнарьова, головне питання зараз — це подальше просування другого етапу конституційної реформи, який продовжить розвиток місцевого самоврядування і відродить самоврядування регіональне. Не треба бути провидцем, щоб зрозуміти, скільки списiв буде зламано при обговоренні тільки цих законопроектів, і хто буде головним опонентом «уряду професіоналів».
Великим випробуванням на міцність того ж Універсалу і спокусою для деяких з тих, хто його підписав, без сумніву, буде запропонований комуністами законопроект «Про зовнішньополітичний курс держави», який, судячи з усього, є своєрідною ревізією попереднього закону від 2003 року. Чи вдасться нечисленному загону Петра Симоненка змінити євроатлантичний курс, що насилу утримується Президентом, багато в чому залежатиме від позиції його «старших товаришів» по коаліції і прем’єра Віктора Януковича, стійкість положення якого, на цей період, багато в чому визначатиметься тим, наскільки успішно очолюваний ним уряд вирішить проблеми, що стоять перед паливо-енергетичним комплексом (включаючи тарифи), і підготовку до зими.
Тим більше, що непримиренний опонент — БЮТ — вже готовий викласти на сесійний стіл, законопроекти, згідно з якими ціни на газ і електроенергію для населення мають залишитися недоторканними. А передбачуване чергове обвинувачення в популізмі наштовхнеться на симпатичне і, головне, цілком переконливе для виборця обгрунтування про дешевизну атомної енергії і наявність власного видобутку газу.
Окрім всього іншого, не треба забувати і про теоретичну родзинку майбутнього сезону. А саме, що в період цієї сесії українська держава тільки розпочинає повноцінне функціонування парламентсько-президентської форми правління. І необхідність найшвидшого законодавчого оновлення всіх сфер суспільного життя, постійно суперечитиме приватним і корпоративним інтересам політичних сил, покликаних забезпечувати ці оновлення. На ці інтереси, в свою чергу, накладатимуться інтереси і того ж виборця, чиєю думкою так люблять прикриватися політики. І тільки та політична сила, якій вдасться витримати баланс цих інтересів або хоча б створити видимість цього, буде мати непоганий шанс поборотися за своє майбутнє.
Ось приблизно з таким клубком передбачуваного спокою в понеділок, 4 вересня, спікер Олександр Мороз відкриє погоджувальну раду для пошуку чергових «загальних підходів» до розв’язання проблем, що нагромадилися. І від того, як поводитимуть себе основні фігуранти процесу, залежатиме, чи отримає країна той спокій, про який мріє спікер.
Про те, які законопроекти можуть викликати найбільш гострі дискусії і яким буде загальний клімат політичного сезону, що настає, «День» попросив прокоментувати безпосередніх учасників політичного процесу.
Володимир ПОЛОХАЛО, народний депутат України, член фракції БЮТ:
— Спокій може бути тільки при авторитаризмі або тоталітаризмі, громадянське суспільство завжди неспокійне. Якщо думати про громадян, реагувати на процеси, які відбуваються, то, напевно, говорити про спокійне життя просто не доводиться.
З приводу входження «Нашої України» до коаліції. Де-факто «Наша Україна» вже ввійшла до цієї коаліції. Тільки вона ввійшла четвертим номером. Тому що є певна кількість «нашеукраїнців» в уряді, є Універсал, є почесний представник «Нашої України» Ющенко, позиція якого відома. Для громадянського суспільства вже не має значення, що і як прийняла «Наша Україна». Що стосується Президента, то сьогодні зовнішня політика залежить від внутрішніх процесів, від того, хто контролює матеріальні ресурси й економіку. Насправді Президент не зможе впливати і на зовнішню політику країни. Мабуть, йому відведуть роль піарника, «речника». Не завидна роль.
Проте, сьогодні для Партії регіонів Ющенко не є небезпечний, він як би приручений, можливо, підгодований. Ющенко для Партії регіонів — це пройдений етап. А ось зростаюча електоральна підтримка Тимошенко — це та фобія, яка може мобілізувати Партію регіонів не поскупитися коштами, ввести в дію шантаж і вплив і підкупити частину «нашеукраїнців». І таким чином досягнути 300 голосів і вирішити ту проблему, яку хотів вирішити ще Кучма, — обирати президента в парламенті. Кучмі тоді не вистачило голосів. Чи вдасться це зараз? Швидше, ні. Я все-таки думаю, що «нашеукраїнці» не схильні до таких суїцидальних настроїв, на які в останні півроку страждав Ющенко.
Борис БЕЗПАЛИЙ, народний депутат ВР, член фракції «Наша Україна»:
— Мабуть, на Україну чекає певний період політичної стабільності. Але стабільність зовсім не передбачає повної відсутності подій. Тим більше для країни, яка пережила за п’ятнадцять років дві революції. Тому, на мій погляд, політичний сезон, що настає, ймовірно буде політично стабільним. І легкі політичні «заворушення», що відбулися напередодні у вигляді рішень про заборону Президенту втручатися в роботу Кабміну, це не бозна- що. Тому що повноваження Президента вичерпно визначені Конституцією. Так що ці добродії марно старалися.
Щодо майбутнього формату коаліції, то можна сказати, що яким би не був її формат, жодної дестабілізації не передбачається. Це нормальна робоча ситуація. І дискусії, що відбуваються зараз у блоці «Наша Україна» щодо так званої антикризової коаліції, так само не вийдуть за рамки звичайного політичного процесу. Так що, в цьому сенсі країна розвивається нормально. У зв’язку з цим мені приємно було б зазначити, що уряд Єханурова стабілізував і заспокоїв економічну ситуацію і передав наступному уряду добру спадщину.
Що ж до чуток про проштовхування ідеї обрання Президента парламентом, то, по-перше, ця ідея не така вже й нова. Мало того, що це у світі досить поширене явище, особливо в європейських старих демократіях, цей варіант обрання президента парламентом був закладений іще в першу редакцію конституційної реформи, яку запропонували Кучма, Медведчук і Симоненко. Але тоді вона не пройшла, тому що більшість людей її не сприйняли. Сьогодні та ж ситуація. Хоча сама ідея заслуговує обговорення, і я особисто є її прихильником. Тому що в умовах нової, нестійкої демократії всенародне обрання президентів несе в собі зерно диктатури. І в історії тих же європейських демократій достатньо цьому прикладів. Перший всенародно обраний президент Франції в середині дев’ятнадцятого століття проголосив себе імператором Наполеоном III. З другого боку, в наших умовах, коли повноваження виконавчого характеру нашого Президента зараз істотно урізані, всенародно обирати на посаду, яка не є ефективно-розпорядливою, якоюсь мірою не має сенсу. Але я б запропонував сконцентруватися зараз більше на дискусії, з’ясуванні позицій, ніж на радикальній зміні. Тому що українці, за даними тих же соцопитувань, поки не сприймають цю ідею.
Володимир ЗУБАНОВ, народний депутат ВР, член фракції Партія регіонів:
— Гадаю, що наступний політичний сезон не обійдеться без періодичних криз. Ми ще побачимо й блокування трибун, й інші не менш чудові методи парламентської боротьби. Тим паче що приводів для цього буде достатньо. Особливо це стосується фракції БЮТ, яка виступатиме не тільки проти створення вільних економічних зон, а й проти більшості пропозицій уряду. Те ж обговорення закону про бюджет, напевно, викличе у них бажання заблокувати трибуну. Я вже не кажу, про соціальний пакет, який завжди був пристрастю будь-якої опозиції. І хоча блокування трибун у тому вигляді і з такою частотою, як це було під час попереднього скликання, можливо, й не буде, але те, що називається політичним піаром, у цьому сезоні ми отримаємо в повному обсязі. І обстановка в парламенті навряд чи буде доброю. А тим паче якщо врахувати, що в цьому сезоні повним ходом підуть конституційні зміни, які передбачають зокрема й ліквідацію губернаторських посад. І якщо блок Тимошенко братиме участь у президентських виборах, то він навряд чи захоче залишитися без цієї вертикалі влади, щоб використати її як важіль впливу на місцеві владні органи. Ось вам іще один привід для протидії. Тож навряд чи в парламенті буде спокійно.
Що стосується можливої зміни формату коаліції, то Партія регіонів стоятиме на своєму. У коаліції є регіонали, комуністи й соціалісти. І якщо «Наша Україна» готова приєднатися до тієї програми, яка підписана коаліцією, то нехай входить, ми не будемо заперечувати. А якщо не приєднається, то це їхня внутрішня справа. Хоча, я думаю, що як фракція вона не приєднається. Оскільки внутрішньопартійні протиріччя у них досить сильні. Можливо, що окремі партії, такі, як партія Кінаха, наприклад, і голосуватимуть за входження до коаліції, але фракція загалом все-таки ні. Інші, швидше за все, виберуть шлях створення нової загальнонаціональної партії, сформованої на базі вцілілих від коаліції партій. І їм, безумовно, буде простіше залишатися осторонь коаліції й критикувати її по повній програмі.
А критикувати завжди знайдуть за що. Ось, наприклад, останній мотив — про тези програми уряду. Почали говорити про недотримання домовленостей за Універсалом. Януковича можна багато за що критикувати, але тільки не за порушення даного слова. Якщо він його дав, то він його дотримується. Інша річ, наскільки фанатично він агітуватиме за те ж НАТО? Гадаю, що його поведінка в питаннях про мову й НАТО швидше за все буде просто нейтральною. Якщо написано так в Універсалі, нехай так і буде і тече само собою.
А от у сфері розподілу функцій Президента і прем’єра — тут непорозуміння виникатимуть досить часто. І, зрештою, вони дійдуть висновку, що треба буде найближчим часом підготувати закон про Кабінет Міністрів... Якщо повноваження Президента прописані в конституції, то з прем’єром не все так просто. Думаю, що навколо цього закону також багато полеміки. Але у будь-якому разі закон треба приймати, і що швидше, то краще, щоб надалі уникнути цих сутичок і спокійно працювати.
Питання про вибори Президента парламентом зовсім не просте. З одного боку, така форма виборів Президента допоможе зняти напруженість у суспільстві. Оскільки, погодьтеся, парламентські вибори все ж менше розколюють суспільство, ніж вибори президента. За тією ж лінією схід— захід, з релігійних питань, мовної проблеми такого напруження, як на президентських виборах, не спостерігається. З цього погляду, краще щоб Президент обирався парламентом. Але, з другого боку, такий Президент, не буде повноправною гілкою влади. І, як повноцінний елемент системи стримувань і противаг, він стає непотрібним. Тому, на мій погляд, краще, щоб він усе-таки обирався народом. Тим паче що з кожними виборами електорат стає розумнішим і менше ведеться на популізм, тобто йде до європейських стандартів. Коли кількість народу, що бере участь у виборах, стає менше ніж 50%. А враховуючи те, що у нас уже діє політична реформа, новий президент, хоч би ким він був, прийшовши до влади, змушений буде працювати з парламентом, який не дозволить йому отримати диктаторські повноваження. Тож я за всенародне обрання.
