Сповідь правдоборця

За повідомленнями Бі-Бі-Сі (www.bbc.co.uk), в Британському археологічному музеї відкрилася експозиція щоденників Гарета Джонса (1905-1935), журналіста, який насмілився сказати правду про страхіття Голодомору, яке він побачив в Україні навесні 1933 року. Не лише професіонал вищого класу, але й, головне, чесна та гуманна людина, англієць, випускник Кембриджа, Гарет Джонс (він, починаючи з 1930 року, вже друкував свої репортажі з СРСР у лондонській «Таймс» за підписом «Нотатки спостерігача»), вирішив наприкінці 1932-го «докопатися до суті» продовольчої ситуації в Радянському Союзі, будь-що з’ясувати істину про голод у величезній країні. Купивши квиток на потяг, що прямував в Україну, як приватна особа, він зійшов з потяга на українській землі, пройшов пішки приблизно 40 миль, провів на території, охопленій голодним Апокаліпсисом, два тижні, розмовляв з людьми, ночував в їхніх хатинах і був охоплений неймовірним жахом від побаченого.

30 березня 1933 року у «Манчестер Гардіан» з’явився репортаж Гарета Джонса про ті жахи, свідком яких він був. «Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів — писав журналіст — Скрізь я чув плач: «У нас немає хліба, ми помираємо...». Правда про Великий Голод, яку насмілився розповісти світу Гарет Джонс, журналіст, відомий у Європі, репортер, що брав інтерв’ю у Гітлера, Муссоліні, близький знайомий британських прем’єрів, — ця правда залишиться в історії світової преси як вражаючий приклад високої людської моралі, мужності та професійної етики.

Презентація щоденників Гарета Джонса у Лондоні — це справді непересічна подія, що має безпосереднє відношення як до української журналістики загалом (рівень її зрілості, відповідальності та професійної спроможності, а надто у порівнянні з Г. Джонсом — то тема дуже серйозної розмови!), так і конкретно до газети «День». Про це варто сказати декілька слів. Відважний вчинок Гарета Джонса, саме його ім’я стали відомими українцям (і не тільки їм — це стосується, певною мірою, і США, і Європи) завдяки статті незабутнього вченого-історика, публіциста, громадського діяча, видатного дослідника Голодомору в Україні Джеймса Мейса «Повість про двох журналістів». Вперше вона була опублікована в «Дні» 16 липня 2003 року, відразу ставши хрестоматійною. Цей матеріал передруковувався кілька разів: ще раз на шпальтах «Дня», а також в книгах із «Бібліотеки газети» — «День і вічність Джеймса Мейса» та «Екстракт 150». На основі цієї статті розроблено спеціальні курси журналістики в університетах-партнерах «Дня», вона є свого роду підручником для стажерів нашої Літньої школи журналістики.

В «Повісті про двох журналістів» антиподом Гарета Джонса є Уолтер Дюранті — журналіст «Нью-Йорк Таймс», який, на відміну від Гарета, своїми матеріалами з Радянського Союзу присипляв пильність світової громади та закривав очі світові на жахи, які на той час відбувалися в Україні, за що й отримав Пулітцерівську премію. Разом із Джеймсом Мейсом «День» писав листа в «Нью-Йорк Таймс» із закликом посмертно відкликати Дюранті цю престижну нагороду в галузі журналістики. На жаль, відповіді ми не отримали й досі...

КОМЕНТАР

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, відомий дослідник проблеми Голодомору (1932—1933), заступник директора Інституту історії України НАНУ:

— Ця подія надзвичайно важлива, тому що дійсно Гарет Джонс був очевидець, один з небагатьох західних журналістів, які тоді, під час голоду 1932—1933 років перебували тут, у нас, та спробували донести правду до західної громадськості. На жаль, у Джонса доля склалася жахливо — його було вбито у доволі ранньому віці. Варто сказати, що нам було добре відомо, що цей журналіст тоді робив публікації, але про щоденники ніхто не знав. Отже, вони є одним з небагатьох джерел, які мають колосальне значення для вивчення історії Голодомору. У минулому році було опубліковано два щоденники наших очевидців у великому збірнику про Голодомор, який видала Києво-Могилянська академія. Я можу сказати, що такі документи дуже інформативні.