Справжня опозиція
Скандал з вирубкою парку імені Горького у Харкові набуває міжнародного розголосу. Як повідомляє «Німецька хвиля», українські правозахисники звернулися до Парламентської асамблеї Ради Європи. А зроблений активістами в рамках проекту «Говорить Україна» десятихвилинний відеофільм «Gor(k)y Park» (гра слів: Gory Park без літери k перекладається як «Закривавлений парк»), де найняті муніципальною владою бандити нападають на людей, демонструвався на одному з найвпливовіших телеканалів світу — CNN, в рубриці iReport.
Але втіхи мало.
Бо прикро не так від того, що коїть «муніципальна охорона» на тому відео, як від того, що нападникам протистоїть жменька відчайдухів. Де решта, можна зрозуміти з повідомлень розважальних видань Харкова: на центральній площі міста, добре проводять час у... парку динозаврів.
Тож чого дивуватися — якщо більшість городян віддає перевагу штучним чудовиськам перед живими деревами? Байдуже, що самі ризикують перетворитися на таких собі асфальтових динозаврів.
Минулої п’ятниці я брав участь у флешмобі солідарності з захисниками харківського парку. Для читачів, не обізнаних з терміном: флешмоб — децентралізована акція, учасники якої домовляються через інтернет про час і місце зустрічі, узгоджують атрибутику і сценарій і потім проводять дійство — з’являючись цілком несподівано і так само зникаючи.
Значну частину інструкції до нашого флешмобу було присвячено застережним заходам, аби уникнути конфлікту з міліцією в будь-якому вигляді. Проте у Києві «орли Могильова» ще не насмілюються діяти аж так свавільно, як у Харкові, де людей затримують за мирне зібрання на захист парку, а найманих бузувірів, що тих громадян б’ють, — навпаки, відпускають. Тож на Майдан прийшла майже сотня людей у зелених футболках чи з зеленими кульками або стрічками такого ж кольору на рукавах, принесли кілька пластикових ялинок. Жодної політики у вигляді плакатів чи партійних прапорів і жодного міліціонера на обрії. Практично всі — молоді люди, дехто навіть прийшов з дітьми, обличчя у всіх хороші, інтелігентні. Що робити, вирішили спонтанно: водили величезний зелений танок довкола пластикової ялинки та поштового стовпа з архангелом Михаїлом, співали вічну дитячу пісеньку про ялиночку, роздавали кульки здивованим перехожим, роз’яснюючи, що до чого. Потім стояли, узявшись за руки, на узбіччі Хрещатика і скандували «Харків! Харків!». На все пішло 15 хвилин.
Начебто скромно, однак лишилося відчуття свята, ніхто не намагався привласнити собі наш протест, бо всі були свої, як одна велика родина. Все ж таки за останні роки киянам вдалося зупинити кілька навальних будівництв. Нині ситуація інакша, і тому — важливі кожний голос, кожна, навіть небагатолюдна демонстрація громадянської згуртованості перед обличчям влади, котра нахабніє з кожним днем у геометричній прогресії.
Люди в Харкові захищали не тільки парк, вони захищали Україну — ту, якою вона має бути: цивілізовану, демократичну, вільну від тиранії і корупції. Тож недарма і «День» тої-таки п’ятниці зазначив, що «справжня опозиція — у Харкові». Саме така опозиція і може зробити краще майбутнє — на відміну від збанкрутілих політиків усіх забарвлень.
