«Сталеве рішення» Буша є політичним
— Як економіст ви, мабуть, розумієте, що рішення про «сталеве» мито може завдати шкоди і самим США. Які ризики для своєї країни ви в ньому вбачаєте? — Негативні наслідки цього рішення, безумовно, можуть бути. По-перше, вони позначаться на тих промисловцях, які використовують імпортну сталь. Завдяки новим тарифам вони будуть змушені платити більшу ціну за американську сталь, ніж платили за імпортовану, українську чи іншу. Тобто першою жертвою стануть власні американські виробники. Будуть проблеми і у американських виробників сталі. Ця індустрія у нас не є дуже ефективною. Але якби виробники металу не були захищені цим митом, то вони б більше дбали про конкурентоспроможність, ефективність, поліпшення технологічних процесів. Та зараз вони почувають себе захищеними, і усе це буде їм абсолютно непотрібно. Отже це рішення спрямоване також і проти нашої сталеливарної промисловості, але це дасться взнаки трохи пізніше. — Багато економістів висловлюють думку про те, що введення США мита може призвести до світової торговельної війни, а відтак і до широкомасштабної економічної кризи, бо свої ринки змушена буде закрити Європа, а також Канада. Першими від цього потерпатимуть країни, що розвиваються, а надалі через процеси глобалізації хвороба може перекинутися і на розвинуті країни. Точно такі ж бар’єри на шляху в Європу можуть очікувати і американські товари. Як ви прокоментуєте такі прогнози? — Тут важко сказати, як надалі розвиватимуться події, бо в багатьох випадках по суті економічні рішення прийматимуть політики. Але, спираючись на Світову організацію торгівлі, є можливість не будувати якісь нові бар’єри, а діяти через цю організацію не шляхом прямої конфронтації, а надаючи перевагу переговорам. Цей сценарій найбільш прийнятний для всіх країн. Бо зростання цін на сталь, до чого тільки й може призвести конфлікт, невигідне нікому в світі. Отже багатосторонні переговори в рамках СОТ — найкраще рішення. Якщо ж розглядати цю проблему з економічної точки зору, то її дуже легко окреслити. Я вважаю, що в світі накопичено дуже великі потужності з виробництва металопродукції при зменшенні попиту на неї. Тобто пропозиція перевищує попит. В ідеальному випадку ринок має спрацювати так, що пропозиція зменшиться, і на ринку мають залишитися тільки ті, хто виробляє цю продукцію найефективніше. Ринок має відреагувати на дану ситуацію через ціни, через ефективність і залишити рівно стільки виробників, скільки йому необхідно. — Однак можна спрогнозувати, що непоступливість Сполучених Штатів у цьому питанні може призвести до того, що завтра їм доведеться годувати голодних у дуже багатьох країнах, а потім допомагати вгамовувати антиглобалістські та антиамериканські виступи. Чи поступливість в даному разі не дешевша? — Вже й зараз видно, що цей крок Сполучених Штатів породив деякі антиамериканські дії. Така реакція є. Невідомо, чи очікував на неї Буш, чи знав він, що в світі будуть настільки занепокоєні цими кроками Сполучених Штатів. У цієї ситуації є ще й певний іронічний нюанс. З одного боку, Буш хоче об’єднати світ проти Бен Ладена, а з іншого — обурює всіх проти себе введенням цього мита. Тому люди в інших країнах замислюються про стабільність американської політики... І, можливо, нам дійсно доведеться годувати голодних в деяких країнах. Але ті галузі і ті країни, які адаптуються до нових умов і зможуть виробляти нові продукти, не тільки виживуть, а й будуть в кращому стані, ніж зараз. Тож завдання полягає у тому, щоб адаптуватися, виробляти для ринку нові продукти. Скажімо, для автомобілебудування зараз потрібна дуже якісна сталь, яку здатні виробляти далеко не всі, а лише кращі спеціалізовані підприємства. Але розгорнути таке виробництво неможливо без нових технологій, без інвестицій. І мені сумно, що інвестори бояться приходити з ними в Україну. Відтак українським виробникам сталі буде дуже важко адаптуватися, і вони приречені працювати на старих, переважно сировинних ринках, де дуже багато постачальників. Тобто, оцінюючи втрати України від введення США нових митних тарифів, можна говорити про те, що тут лише частково винні автори цього рішення, тоді як відповідальність за інвестиційний клімат, за те, що металургійна галузь не може швидко перепрофілюватися, має нести сама Україна. Тут два боки однієї медалі. З одного боку Україна не може контролювати дії Cполучених Штатів, але вона може активізувати свій контроль за внутрішніми процесами і таким чином зробити себе дійсно незалежною від політики інших країн, від того, які тарифи вони вводять. — Українські урядовці вже не раз декларували про те, що в Україні створено сприятливий інвестиційний клімат. Чи можете ви, як іноземний експерт та спеціаліст iз залучення інвестицій, пояснити, в чому причина того, що вони й досі обходять Україну? — Мабуть, інвестори краще обізнані iз станом інвестиційного клімату. Я можу навести приклад з американської історії. У середині 90-х років минулого століття в Америці вироблялися погані і дорогі авто. Японські виробники збудували у нас свої заводи і дали нам хороший урок. Доля американських виробників на ринку різко впала. І тоді нашим виробникам довелося вчитися, швидко вчитися. Інакше наше автомобілебудування б не вижило. І вони навчилися. Тож і українцям доведеться робити те саме — вчитися виживати. Але для цього, звичайно, треба мати інвестиції... На початку 90-х років я працював в Україні над тим, щоб залучити сюди інвестиції. І дечого добився в цьому напрямі. Але вже в 1996 році ті компанії, які прийшли в Західну Україну, мусили піти звідти. Причина в тому, що українські управлінці, керівництво країни не опікувалися ними, а лише забирало їхні гроші. Американські підприємці пішли тоді з України розчаровані і не рекомендували своїм друзям сюди приходити. Корупція в Україні забирає у інвесторів все. Іноземні інвестори налякані тим, що відбувається в Україні, і вони за цих умов не підуть в Україну. Але якщо українська економіка і українські промислові галузі не модернізуються, то це прирікає Україну працювати виключно на сировинних ринках, ринках простих низькотехнологічних товарів, подібних до сільськогосподарських, де дуже важко конкурувати. Хоча й на цьому ринку з новими технологіями можна багато чого досягти. Тут треба відштовхуватися не від того, що вмієш робити, а від того, що потрібно іншим, чого чекають на ринку і будуть купувати. Скажімо, Тайвань і Японія були дуже бідними країнами, але вони зрозуміли, що у них будуть купувати на інших ринках, і розбагатіли. Це важко, але не неможливо зробити і Україні, якщо вона, звичайно, покінчить iз корупцією. В Україні вбивають курок, які несуть золоті яйця, лише тому, що комусь хочеться поласувати м’ясом. — Багато хто вважає, що американська допомога не стiльки на користь, скiльки розбещує Україну. Ви згодi з цим? — Я згоден iз цим твердженням. Мене після цього можуть об’явити персоною нон-грата, але це так. Ось що писала з цього приводу Нью- Йорк Таймс: американські й українські офіційні особи оцінюють, що з України вивезено $100 мільярдів, тоді як Америка дала Україні допомогу на $1 мільярд. Цього було трохи замало, щоб подолати корупцію. Але в принципі це непогано для Америки, тому що деякі з цих вкрадених грошей були вкладені в Нью- Йорку, чи у Флориді. Штати від цього не постраждали. Втратила Україна.
ДОВІДКА «Дня»
Випускник і викладач Йєльського університету Томас Деламартер раніше працював провідним спеціалістом iз питань міжнародної економіки у Міністерстві фінансів США. Викладав також у Будапештському університеті економіки. В Україні є засновником і президентом компанії Трайдент Консалтинг та Інвестиції. Крім Йєльського університету, закінчив університет Корнелл (США) і Лювен (Бельгія). За пiдтримки кампанiї UМС викладає курс «Глобальні перспективи міжнародного бізнесу» в рамках програми МВА Києво-Могилянської бізнес-школи.
