Станіслав ШУШКЕВИЧ: «Злорадність деяких у Мінську і Москвi свідчить, що Україна на правильному шляху»
Через тиждень (1—2 жовтня) в Мінську відбудеться небуденна для тамтешнього політичного життя подія — Національний конгрес демократичних сил. На цих зборах опозиційні учасники обиратимуть єдиного кандидата в президенти Білорусі на виборах наступного року. Один iз претендентів на роль «єдиного» — 70-літній Станіслав Шушкевич. Його ім’я достатньо відоме не лише в Білорусі. Зокрема, він був учасником зустрічі в Біловезькій пущі, де було прийняте рішення про ліквідацію СРСР. Свого часу він уже протистояв на виборах Олександру Лукашенку — в червні 1994 року. І — програв. Свою бесіду зі Станіславом ШУШКЕВИЧЕМ «День» розпочав із запитання про його оцінку помаранчевої революції та подальших подій в Україні.
— Я сприйняв події в Україні з величезною радістю. Ми з 1997 року близько знайомі з Віктором Ющенком, і я сприймаю його, як дуже гідну людину. Я розумів, наскільки складно буде реалізувати те, що він мав право обіцяти, сподіваючись на підтримку своїх колег і друзів. Я найбільше боявся, щоб ці друзі його не підвели. Але, по-моєму, певною мірою це сталося. Я можу висловити тільки глибокий жаль, що політики, які прийшли до влади після помаранчевої революції, не змогли тривалий час гідно взаємодіяти. Але, гадаю, це було неминуче. Пам’ятаєте висловлювання Бісмарка? Революцію готують генії, здійснюють фанатики, а її плодами користуються пройдисвіти. Я дуже жалкую, що деякі з українських політиків здали свої позиції, не залишившись вірними своєму народу, але я нікого не можу назвати особисто. В Україні дуже складна ситуація, і я сподіваюся, що взаєморозуміння між політиками все ж таки з’явиться. Вірю, що буде знайдено спосіб, аби гідні люди гідним чином вели Україну до благополуччя й процвітання.
— Але чи не винен сам Віктор Ющенко в тому, що сталося? Чи не здається вам, що він власноруч закладав годинниковий механізм iз кадрових помилок до бомби, вибух якої й призвів до нинішньої кризи?
— Я абсолютно переконаний в доброзичливості Віктора Ющенка до українського народу. Слід визнати, що при всій цій доброзичливості доля не дозволяє діяти безпомилково. Я сподіваюся, що у цієї чудової людини вистачить мудрості, щоб ті деякі відступи, які були допущені в його політиці заради, можливо, якихось компромісів, заради перемоги, будуть виправлені гідним чином. Я абсолютно переконаний, що головна мета Віктора Ющенка — це благо українського народу.
— Складається враження, що опозиційним силам у Білорусі подібний розвиток подій в Україні не на руку. У той же час, чимало експертів відзначають певне тріумфування, злорадність з боку офіційної влади деяких держав колишнього Радянського Союзу...
— Ви знаєте, що більших недоброзичливців демократизації України й торжества українського народу, ніж офіційний Мінськ або Москва, знайти важко. Велика Росія хоче бути ще більш великою за рахунок України. А великий проросійський сатрап Лукашенко догоджає Росії й також засуджує демократизацію України. Тому злорадність цих двох сторін свідчить, що Україна на правильному шляху. Не дай Боже, українським демократам забракне мужності й мудрості, щоб діяти на благо істинної демократизації України. Це буде на певний період згубним для всього пострадянського простору — і для Білорусі, і для Молдови, для багатьох інших країн.
— «Якщо відставка уряду свідчить про те, що Ющенко почне управляти країною більш авторитарно, то він непогано робить». Таку вашу заяву розповсюдили російські ЗМІ після відставки українського уряду. Не могли б ви пояснити ваше розуміння слова «авторитарно», оскільки, враховуючи досвід Білорусі, воно звучить досить лячно...
— Я ніколи не був прихильником авторитаризму, і я не знаю, хто приписав мені ці слова. Але я хочу сказати, що в певний момент, коли є загроза демократії, Президент має поступати не авторитарно, а рішуче. Я сподіваюся, що Віктору Ющенку достане мудрості діяти рішуче й швидко. Я противник авторитаризму, але розгнуздана демократія на перехідному періоді може породити певні складності, тому президент має скористатися всією повнотою влади, але в жодному разі не переступати допустимих рамок. Я гадаю, що Віктор Андрійович цим скористається...
— Напевно, вам відомо, що в Україні чимало людей розчаровані новою владою. Серед них і добре вам відомий екс-президент України Леонід Кравчук, який, зокрема, заявив, що не підписав би Біловезьких угод, а «скоріш собі руку відрізав», якби знав, що «буде так, як зараз». Як ви сприйняли цю заяву?
— Ви маєте на увазі заяву від 1 червня? Знаєте, я прочитав її від першого до останнього рядка. Мої друзі з України надіслали мені стенограму цього виступу. Леонід Макарович зробив велику справу, поставивши свій підпис під Біловезьким документом. Кравчук для мене свята людина, бо добився безкровної незалежності України. Але якщо він за якихось обставин про це шкодує, то, даруйте... Не можна святинями нехтувати, не можна від них відмовлятися під будь-яким приводом. Для мене це трагедія. Ми з ним діяли однаково розумно й однаково послідовно, підписавши Біловезьку угоду, згідно з якою Росія визнала незалежність Білорусі після 200 років колонізації та незалежність України після понад 300 років колонізації. Я вважаю Леоніда Макаровича національним героєм... Вважаю, що він помилився, допустив некоректне висловлювання й сподівається, що він виправить своє становище, і я зможу вважати його, як і раніше, своїм великим політичним і великим людським другом.
— У Білорусі, напевно, не багато людей, готових розділити ваше захоплення нинішньою Україною?
— Білорусь абсолютно дезінформована про те, що сталося в Україні. Білоруське суспільство дезінформоване про те, що відбувається в Європі. У нас ЗМІ монополізовані. Наш режим пропагує ненависть до демократії, до української незалежності, до європейських цінностей. У Білорусі 70% населення прагне змін, але режим, який по-звірячому підтримується Росією, робить усе можливе, щоб не допустити цього. Тому діяти в таких умовах дуже складно. Російська влада, налякана помаранчевою революцією, дійшла до маразму. Вона розуміє, що втрачає так звані зони впливу... Це і є справжній маразм, тому що французи ніколи не вважали зоною свого впливу Алжир, а британці ніколи не вважали зоною свого впливу колишні колонії. Росія ж вважає зоною впливу Білорусь і Україну, тому що Кремль не в змозі забезпечити благополуччя своїх громадян і відволікає їх імперськими ідеями.
— Чи можлива революція у вашій країні?
— Так, можлива. Якщо результати виборів будуть сфальсифіковані (а механізм цього вже відпрацьований), то я абсолютно переконаний, що народ відстоїть своє право на демократію, на свою перемогу. На сьогоднішній момент Лукашенко користується підтримкою максимум чверті населення, а демократичні сили — істотно більшої кількості громадян.
— Чи отримала урок білоруська опозиція з виборів 2001 року, коли опозиція також висунула єдиного кандидата, але він зазнав цілковитої поразки? Багато експертів стверджували, що проблема була не у фальсифікації, а у непопулярності тодішнього кандидата Володимира Гончарика...
— Це дуже непросте питання. Тоді мав відбутися другий тур. Максимум голосів, які міг отримати Лукашенко при всіх соціологічних помилках, — 48%. Але масштаб фальсифікацій був настільки великим, що дехто дозволяє собі говорити, що, мовляв, народ підтримує Лукашенка. Сьогодні проблеми немає в тому, що Лукашенко не буде підтриманий, проблема в тому, щоб вибори були справедливими.
— Лідери білоруської опозиції зараз обговорюють питання висунення єдиного кандидата на вибори президента, які відбудуться наступного року. Серед кандидатів на «єдиного» — і ваше ім’я. Як ви оцінюєте свої шанси вступити в передвиборну боротьбу з Лукашенком?
— Згідно з соцопитуваннями, у мене найбільший рейтинг щодо популярності. Але є другий бік питання. Я вважаю, що слово — за молодими, і тому те, як я поводитимуся, залежить від того, як поводитимуться молоді політики на Конгресі демократичних сил. Я хотів би, щоб у нас «вибився» молодий, гідний кандидат, схожий на вашого Віктора Ющенка, який би зміг повести за собою народ. Я допомагатиму йому всіма силами.
— Чи чекає білоруська опозиція підтримки від сусідніх держав — Литви, України, Польщі, з якими в офіційного Мінська досить напружені відносини?
— Передусім ми розраховуємо на моральну підтримку. Це дуже важливо, й ми її відчуваємо. Також ми розраховуємо на інформаційну підтримку. Якщо наші колеги за кордоном допоможуть розірвати інформаційну блокаду, то це буде найбільша й найгідніша допомога. А все інше ми зробимо самі...
