Студент має право...

Учора відзначався Міжнародний день студента. В Україні його святкують уже вп’яте поспіль. Це свято двох із половиною мільйонів українців, які сьогодні навчаються у вищих навчальних закладах нашої країни. Сьогодні на кожні десять тисяч громадян припадає по 485 студентів, що складає найвищий показник на усьому пострадянському просторі. Цього року першокурсників, прийнятих на навчання за рахунок державного бюджету, у порівнянні з минулим роком стало на шість тисяч більше. У травні майбутнього року Україна планує приєднатися до Болонського процесу й разом із європейськими країнами створити до 2010 року загальноєвропейський освітній простір. Одним із механізмів формування державної молодіжної політики в Україні стала Всеукраїнська студентська рада при Президентові України. Цей консультативно- дорадчий орган було створено для повнішого обліку позицій студентства при визначенні та реалізації політики держави у сферах освіти, праці, соціального становлення та розвитку молоді, а також для налагодження конструктивної взаємодії між органами державної влади та студентськими організаціями, органами студентського самоврядування, вищими навчальними закладами України. Напередодні студентського свята «День» запропонував лідеру Студентської ради Андрію Чорних розповісти про найбільш гострі моменти в сучасному студентському житті країни.

— Нещодавнє підвищення стипендій, на вашу думку, — тенденція чи поодинокий випадок?

— Я розглядаю нещодавнє підвищення стипендій як безумовний позитив. Ні для кого не є секретом, що на 50 студентських гривень прожити не можна, так само, як і на 100. Тому ми будемо постійно наполягати на тому, щоб стипендія поступово збільшувалась до розміру прожиткового мінімуму.

— Як ви оцінюєте стан студентського самоврядування в Україні?

— У нас так вже склалося, що ефективність студентського самоврядування залежить від налагодження зв’язків та тісної співпраці між керівниками органів студентського самоврядування та керівником університету. Якщо ці зв’язки налагоджені, тоді й студентське самоврядування розвивається. Проблема, що велику роль у таких стосунках відіграє особистісний фактор. Вітчизняне законодавство в цьому плані ще далеке від ідеального, багато питань є неврегульованими. Тому ми розробили власний законопроект про зміни до Закону «Про вищу освіту». Ним значно підвищуються можливості студентського самоврядування, зокрема 15 відсотків від складу вченої ради мають представляти студенти, студентський парламент чи профком. Вони також будуть мати право захищати свого студента, якщо адміністрація буде чинити на нього тиск. Іншими словами, якщо закон буде прийнятий, то студент та викладач стануть партнерами. Це дуже важливий крок уперед. З цим погодилися майже всі керівники парламентських фракцій, що підписалися під угодою про готовність забезпечити успішне прийняття відповідних змін Верховною Радою.

— У нашій державі найпоширенішою формою студентського самоврядування є профспілки (рідше студентські братства). Чи не вважаєте ви такі форми реалізації студентського самоврядування атавізмом радянських часів? Як відомо, на Заході найбільш демократичними та ефективними вважаються студентські парламенти.

— Дійсно, студентські профспілки певною мірою можна вважати атавізмом, але не можна стверджувати, що в усіх ВНЗ вони є недостатньо ефективними. У одних навчальних закладах профспілки абсолютно нормально співпрацюють з тими ж студентськими парламентами, в інших вони є міцнішими, оскільки отримують додаткове фінансування за рахунок членських внесків. Проте є такі університети, де студентські парламенти підпорядковані профспілкам, і це, безумовно, є негативним явищем для розвитку студентського самоврядування. Як на мене, то майбутнє за студентськими парламентами.

— Як ви оцінюєте ситуацію із пільгами та соціальними гарантіями для студентства?

— Наша позиція полягає в тому, що студенти, незалежно від того, чи вони вчаться за контрактом, чи за державним замовленням, мають право користуватися пільгами при проїзді на міському, міжміському, залізничному транспорті.

У цьому питанні до нас нарешті прислухалися, і з 1 січня всі студенти матимуть відповідні пільги. Надалі ми наполягатимемо на тому, аби студенти-контрактники за умови успішного навчання отримували певне фінансове заохочення (як відомо, досі ці студенти не мають права отримувати стипендію). Також контрактники повинні мати можливість користуватися своїм правом на відпочинок та оздоровлення під час зимових та літніх канікул на туристичних базах, у санаторіях. Для цього в ВНЗ створені фонди соціальної допомоги, 10% коштів яких спрямовуються на ці потреби. Але проблема полягає в тому, що університети не мають права використовувати вільні кошти на лікування та оздоровлення. Ми, зі свого боку, внесли пропозицію про внесення змін у відповідну постанову Кабінету Міністрів і сподіваємось на те, що уряд дозволить університетам ці кошти використовувати.

— Чи не найбільшою проблемою сьогоднішнього студентства є забезпечення гуртожитками. Чи є якісь позитивні зрушення в цьому питанні?

— Дійсно, 80% питань, що звучать під час моїх зустрічей зі студентами по всій Україні, стосуються саме проблем з гуртожитками. Їх потрібно якнайшвидше вирішувати, адже дуже часто в гуртожитках відсутня гаряча вода, в одній кімнаті проживає по шість-сім осіб, причому деякі з них зовсім не належать до студентів — коменданти поселяють їх за 100-200 доларів. Механізм вирішення цієї проблеми доволі простий — навести елементарний порядок, змінювати тих проректорів та комендантів, які зловживають своїм службовим становищем, залучати до контролю органи студентського самоврядування.

— А чи виділяються кошти на те, щоб університети, скажімо, раз на рік могли побудувати новий гуртожиток?

— На жаль, ці кошти не виділяються. Але університети мають значні позабюджетні фонди. До того ж нещодавно був прийнятий закон, який дозволяє фінансувати університети з трьох рівнів бюджету: місцевого, обласного, приватного. Останній також може сприяти фінансовому оздоровленню вищих навчальних закладів. Але я також погоджуюсь з тим, що й держава повинна виділяти кошти на розвиток матеріальної бази університетів, будівництво нових корпусів та гуртожитків. А щодо останніх, то тут слід навести елементарний порядок: люди, які не мають жодного стосунку до студентства чи викладацького складу, не повинні займати житлову площу, призначену для тих, хто навчається та працює в університетах. Тому за підтримки міністра освіти було направлено відповідні листи до керівництва ВНЗ із вимогою надати більше повноважень студентським радам гуртожитків. Щоб вони мали право переселяти, заселяти, виселяти, вирішувати фінансові питання.

— На ваш погляд, чи позначиться на житті студентів приєднання України до Болонської навчальної системи?

— Безумовним позитивом для кожного студента стане можливість, наприклад, рік повчитися в одному університеті, потім рік в іншому, послухати ті предмети, які йому цікаві та потрібні. Таким чином, у студента буде ширший світогляд. За такої системи ми будемо готувати кваліфікованих фахівців, які не казатимуть: «Мені потрібно знайти роботу, працевлаштуйте мене», — за такого фахівця роботодавці самі боротимуться.

— Як відомо, радянська система направлень давно не працює, у той же час інших дієвих механізмів не впроваджено. Яка ситуація у цій сфері, можливо, варто взагалі відмовитись від ідеї направлень?

— Дійсно, в цьому плані радянська система вже давно не спрацьовує, тому Верховна Рада ухвалила закон про перше робоче місце, за яким роботодавцю будуть надаватися субсидії в тому разі, якщо він бере на роботу випускників ВНЗ. Але студентам слід усвідомити, що ми живемо в умовах ринкової економіки. І якщо вони не будуть кваліфікованими фахівцями, а тільки матимуть папірець про закінчення ВНЗ, — то просто ніхто не запросить їх на роботу.