Стихія безтурботності

«Це — для стенду «Їх розшукує міліція»? — жартує застиглий над лункою рибалка, вгледівши серед людей, які прямують до нього в червоних рятувальних жилетах, нашого фотокора. «Жилети» тим часом мовчки роблять свою щоденну роботу: перевіряють на міцність лід так званою плішнею (загостреним ломом) і вимірюють його товщину. Усе гаразд: трагедія в цій столичній затоці навряд чи розіграється, тому їдемо далі. Озерце неподалік від станції метро «Позняки» — технічного призначення, проте любителі зимової рибаловлi спостерігаються і тут. Може, воно не таке вже й «технічне», як здається нефахівцю, але базарної рибки після побаченого хочеться дедалі менше. «Жилетів» (водолазів і фельдшера державного комунального підприємства «Плесо») цікавить зовсім інше: частина озера почорніла від танення, а рибалки сидять практично на стику «сильного» і «слабкого» льоду. «Як звичайно, — зітхає після повернення один із водолазів. У відповідь на зауваження — класична фраза щодо тридцятирічного рибальського стажу і що, якщо знадобиться, ще й нас врятують».

Пенсіонер Іван Андрійович Талалаївський, який рибалив у районі моста Патона, про колег-«екстремалів» відгукується без поваги: азарт азартом (як згаяти час нудною зимою без рибаловлi, сам не уявляє), проте відпочинок і нерозсудливість — речі несумісні. Наявність про всяк випадок плішні та мотузки — для нього, як і для багатьох інших, обов’язкова. Обов’язкове й правило: на тонкий лід не ходити. Як каже пенсіонер, навіть те, що одні йдуть рибалити з чаєм у термосі, а інші — з «півлітрою» — також показник: багато хто на зимовій рибалці — «ні-ні», запевняє він нас.

Хоч би як там було, але правдивість приказки «кінь на чотирьох ногах, та й то спотикається», на жаль, підтверджується оповідями «плесівських» рятувальників. Наприклад, один рибак елементарних заходів безпеки дотримувався: носив із собою плішню, щоб перевіряти перед собою лід. Раз перевірив, два, а при третьому ударi лід проломився і рибалка під нього «пішов».

Другий обов’язково ходив на рибаловлю з рятувальним жилетом. Проте правду кажуть, що людина міркує, а Бог — вирішує: сіпнувшись до вудочки на звук дзвіночка, провалився. Врятувати не вдалося. Жилет не допоміг через одну просту причину: рибалка на ньому… сидів.

Звичайно, основна боротьба з наслідками безтурботності співгромадян розгортається для рятувальників із відкриттям пляжного сезону. Проте й період, у якому підприємство переходить на зимовий режим роботи, — з вересня до травня, — «врожайний» на нещасні випадки. Вибіркова статистика за цей час така: в жовтні 2002-го загинула одна людина, шістьох вдалося врятувати, в 2003-му, навпаки, — загинуло шестеро і врятували одного; в січні 2002-го врятували 10 чоловік, 2003-го — 25; в лютому — відповідно, 12 і 8 чоловік, березні — 4 і 17 (позаминулого року цього місяця загинуло 2, минулого — 3 особи). Не обійшлося без жертв і на початку нинішнього року — потонув браконьєр, який заплутався в сітях. Трьох (у тому числі і двох дітей) цього місяця врятували. Усього в 2002-му році сталося 236 нещасних випадків, у 2003-му — 225, такі випадки найчастіше відбуваються з чоловіками та вночі. Найнеблагополучніші в цьому розумінні райони столиці — Дніпровський і Оболонь.

Головним завданням співробітників «Плеса» його директор Микола Щепець називає профілактичну роботу: біля кожного водоймища Києва «наглядача» не поставиш, навіть якщо фінансування рятувальних робіт здійснюватимуть в обсязі не трьох, а тридцяти мільйонів гривень. Та й сенсу, здається, особливого немає: правил безпеки багато співвітчизників починають дотримуватися після того, як до допомоги рятувальників уже довелося вдатися. До цього моменту ті самі рибалки нерідко у відповідь на застороги бравують знаннями химерної ненормативної лексики. Навіть стендам із засторогами — і тим заповзятливі громадяни знаходять інше застосування: зі слів директора «Плеса», на «чормет» ріжуть навіть забетоновані стовпи.

Почуті історії примушують серйозно засумніватися в правильності визначення «людина розумна»: саме побачивши, як поводяться кияни на замерзлих водоймищах, «Плесо» з позаминулого року ввело обов’язкове патрулювання. Узяти б, наприклад, Русанівський канал — одну з найпроблемніших, зі слів фахівців, «точок»: крім рибалок, на ненадійний лід частенько виходять жителі масиву — незважаючи на наявність моста, перебігають льодом, економлячи час. Минулого року для молодої пари «економія» закінчилася трагічно: дівчина пішла на дно. Під час одного з патрулювань спостерігали самотнього рибалку: практично посеред Дніпра, десь за чотириста метрів від берега. З вертольота добре було видно, де розломи та ділянки талого льоду, «замаскованого» снігом; очима рибалки — міцне льодяне «поле». Але нагороди в номінації «найбезглуздіший вчинок року» гідний киянин, який у ніч перед Різдвом (до речі, тоді була легка відлига) чогось вивіз подругу на «джипі» на лід озера Тельбін. На щастя, йому пощастило витягти навіть машину.

…За радянських часів, кажуть, такого риболовецького ажіотажу на Дніпрі не спостерігалося. Рікою постійно ходив криголам, одним із завдань якого було забезпечити рибі доступ до кисню. Та й річкові транспортні потоки були інтенсивними: деякі маршрути не закривали навіть на зиму. Для того, щоб ефективно контролювати нинішню масу зимових рибалок, підприємству не завадило б змінити автопатрулювання на водне, вважає начальник рятувально-водолазної служби ДКП «Плесо» Володимир Баканов: обзавестися спеціальною технікою, здатною їздити по льоду. І це, як здалося, констатація факту, а не нарікання на різні «недо-»: недофінансування або недообладнання — люди просто хочуть робити свою роботу. До речі, не найприємнішу, коли йдеться про згадувані наслідки безтурботності: можливо, це прозвучить трохи «чорнушно», проте навряд чи багато хто полізе в дніпрову воду, де вже на глибині метра не видно фактично нічого, діставати потопельників усього за 500 гривень зарплати.