Сучасна українська школа відмовляється від уніфікації
Нещодавно в Національній парламентській бібліотеці відбулась презентація науково-методичного збірника «Перспективні освітні технології». Разом з науковцями над нею працювали педагоги Українського гуманітарного ліцею Київського Національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом заслуженого вчителя України, кандидата педагогічних наук Галини САЗОНЕНКО.
Кореспондент «Дня» зустрілася з директором-науковцем, і пані Галина розповіла про роботу по створенню національної школи нового типу, про проблеми та перспективи її розвитку.
— Як Вам удалося створити такий колектив однодумців, який виявився здатним для серйозної наукової роботи?
— Ви говорите про колектив однодумців, я цього не сприймаю. Однакове думання ніколи нічого не привнесе. Люди мають об’єднуватись єдиною метою. Наша мета — створити школу національну, українську. А для цього треба мати людей, які хочуть це зробити. Ідемо до цього по-різному. У кожного своє бачення такої школи і, об’єднуючи ці бачення, ми маємо й різні сторони одного процесу. В нас обговорення проблем виноситься на педагогічні дискусії, які відбуваються раз на місяць. Під час обговорення намагаємось переконати в своїй позиції або сприймаємо позицію іншого.
— Мабуть, ви маєте своє особисте вчительське кредо?
— Щоб стати вчителем, який вміє аналізувати, треба пропрацювати тривалий час. Тільки з часом починаєш розуміти, що i як розвиває дитину. В книзі «Перші кроки до успіху» я пишу про розвиток мислення на уроках хімії. Мене ніколи не влаштовувало навчання на рівні відтворювання знань, я завжди намагалася зробити свого учня відкривачем, заохотити самостійно формувати певні положення теорії. Такий підхід вимагає індивідуальної роботи з учнями, але ж не завжди вчитель має таку можливість. Для поступального руху у розвиткові дитини потрібні відповідні підручники, які б вчили думати. На жаль, такі підручники створено тільки для початкової школи.
— Якою ви бачите українську національну школу за вашою теорією і практикою?
— Інтеграція науки і практики — блискучий вияв. Сьогодні школа не може бути тільки на рівні функціонування. Вона має бути на іншому рівні, на рівні розвитку. Якщо педколектив уміє прогнозувати, працює на дитину і знає кінцеву мету, то він відпрацьовує і тактику — окремі етапи для отримання того, що хоче побачити в конкретній дитині. Педагогіка ніколи не твориться в стінах науково-дослідницьких інститутів, вона створюється в навчальних закладах. Я не говорю про постановку експерименту, маю на увазі дослідження і корекцію цих досліджень у плані бажаного бачення розвитку дитини.
Сьогодні виховання — це робота в дії, а не педагогіка заходів. Дух моральності, творчості, патріотизму, самоствердження, самореалізації — все це і є український національний ліцей. Ми створюємо таке середовище, яке б спонукало дитину до інтелектуального, морального, емоційного розвитку.
Вісім років тому я представила на конкурс свій проект розвитку українського національного ліцею. Мій проект було визнано кращим — мене призначили директором ліцею. Не все ще виконано iз запроектованого. Щоб створити свою концепцію, мала основу — робота в школах, педучилищі, знання новаторського досвіду, який аналізувала, апробувала. Колись мала ідею створити приватну школу і готувалась до цього. Але ці ідеї використала вже для роботи в українському ліцеї. Деякі з розроблених нами документів міністерство освіти взяло за зразок, а саме — положення про рейтингову систему оцінювання.
Наша рейтингова система складається з трьох компонентів — морально-етичний, творчий, академічний. Розробили положення стосовно педагога-куратора як проміжної ланки в роботі між батьками і педколективом. Використовуємо системну модель управління навчальним закладом. Вона включає адміністрацію та дорадчі структури — учнівський парламент, батьківську раду, піклувальну раду, науково-методичну раду, предметні комісії, видавничу раду, кафедру національного виховання. Всі ради об’єднані однією ідеєю українства, життєтворчості та дитиноцентризму.
— Яких рис школи радянських часів, на вашу думку, однозначно треба позбутися?
— Відмовитись від уніфікації, нічого не буває універсального. Все індивідуальне. У нас була уніфікована середня школа, яка орієнтувалася на середнього учня, обдарованим дітям вона не давала можливості розвиватись.
Але в педагогіці не можна сліпо щось запроваджувати. Кожен учитель має власне бачення проблеми, і йому нав’язати щось — не тільки складно, а навіть шкідливо, бо все нав’язане не дасть бажаного результату. Хоча вчитель обов’язково має бути обізнаним стосовно як класичних, так і сучасних педагогічних надбань, щоб порівнювати свій шлях з тим, що роблять інші.
— Ваша оцінка сьогоденних реформ в освіті?
— Зараз ми говоримо про те, що ми реформуємо освіту. Але я вважаю, що за цим реформаторством повинні відбуватись не зовнішні зміни (12-бальна система, 12-річне навчання), а зміни внутрішні. Треба поміняти підходи хоча б до таких проблем, як оцінювання знань. Маємо поцінувати успіх кожної дитини. Скільки сьогодні по школах затравлених дітей, які не бажають ані вчитися, ані ходити до школи! Вирішити цю проблему може лише вчитель, але копійки, за які він сьогодні працює, його на потрібну працю не надихають. Чи можна забезпечити мізерним фінансуванням високий рівень освіти? Молодь не хоче працювати в школі, вчителі-альтруїсти зустрічаються тільки серед старшого покоління, але ж час їх роботи невдовзі й закінчиться. Що ж далі? Щоб робити реформи, їх треба забезпечувати фінансово. Коли спершу економіка, а потім —духовність, то «потім» можна й не дочекатися, бо духовність виявиться втраченою.
— Які проблеми вам як директорові елітної школи найважче розв’язувати?
— Це навіть і не фінансові питання, а кадрові. Положення про конкурс педагогів у нас давно розроблено. Конкурсну комісію очолює директор, до складу входять викладачі університету. Конкурс оголошуємо через газету, а потім проводимо презентацію наробок вчителів, а психолог та соціоник оцінють професійний потенціал учителя. Але відшукувати серед вчителів справжніх професіоналів сьогодні дуже важко.
— Чи існує зв’язок з іншими школами в Україні?
— В нас розроблені проекти партнерства з сільськими школами різних регіонів України, Сімферопольською українською гімназією, а також проект співпраці з українською гімназією з Латвії (Рига). Ми допомагаємо директорові Ризької гімназії Лiдії Кравченко в її роботі у тому напрямку, щоб Україну знали в світі як таку державу, яка мала глибинну історію розвитку освіти і має сьогодні значні досягнення в педагогічних науках. А семінари з освітнього менеджменту, освітніх перспективних технологій і учнівського самоврядування — це вже наша традиційна співпраця зі школами-партнерами.
