Оскільки саме цього дня розглядався третій епізод — останній, в якому, на думку обвинувачення, А. Онопрієнко й С. Рогозін діяли разом. Саме в четвер у обвинувачення був шанс переконати суд у тому, що С. Рогозін був спільником Онопрієнка у вбивстві п’яти чоловік — сімей Подоляк і Селешок — 16 серпня 1989 року поблизу села Новогорівка Запорізької області.

Саме шанс. Чому? Та тому, що днем раніше, в середу, засідання суду не відбулося — не з’явилися свідки. Що є показовим у плані шанування пересічними громадянами правосуддя в нашій країні. У четвер із більш ніж 20 запрошених судовими повістками до суду не з’явився жоден. Суддя оповістив причини: повістки отримано, але свідки не з’явилися, свідок відмовився розписатися в отриманні повістки, свідок відмовився з’явитися на суд через відсутність коштів на дорогу. І стандартна відповідь — свідок хворий...

А події того дня розгорталися (згідно з матеріалами слідства) таким чином: обвинувачувані поверталися вночі з Одеси через Маріуполь до місця проживання у райцентр Василівку. На узбіччі дороги помітили автомобіль «Жигулі 2108». За версією С. Рогозіна, Онопрієнко, котрий був за кермом, зупинив машину, вийшов із неї, вийняв обріз мисливської рушниці з багажника (обріз він постійно возив із собою) і сказав: «Піду погуляю». А напарника попросив від’їхати на півкілометра далі, що він і зробив. Усі подальші події описано тільки за словами Сергія Рогозіна, оскільки Онопрієнко щось коментувати, а також відповідати на запитання суду відмовився.

С. Рогозін стверджує, що, відігнавши машину, він заснув, а прокинувся від світла фар «вісімки», що під’їхала, тієї самої, яку він бачив раніше на трасі. До нього підійшов Онопрієнко й сказав: «Я наробив справ — застрелив п’ятьох». (Описуючи це суду, С. Рогозін мляво імітував той жах, що охопив його тоді, 1989 року.) Чому застрелив? Нібито Онопрієнко щось хотів з’ясувати у водія «вісімки», а той дістав пістолет і тому Онопрієнку, котрий «щось з’ясовував» із обрізом у руках, нічого не залишалося, як через бічне скло застрелити п’ятьох, включаючи дитину. Онопрієнко попросив Рогозіна допомогти йому позбавитися трупів. Рогозін, за його словами, навідріз відмовився, але поїхав на «дев’ятці», що належала Онопрієнку, за набитою трупами «вісімкою». Онопрієнко знайшов підходящу для його задумів галявину в лісопосадці, нібито самостійно витягнув трупи з машини, звалив їх у купу, облив бензином і підпалив. Жалісливий Рогозін, за його словами, не міг на це дивитися, тому чекав товариша збоку. Наставав світанок, їхати кудись у машині з розбитим бічним склом було неможливо — дуже вже примітно. Тому Онопрієнко, котрий не бажав розлучитися з «вісімкою», залишився ночувати в лісопосадці, за кілька кілометрів від місця спалення трупів, звелівши товаришеві повернутися до вечора цього ж дня. Що товариш і зробив. Зустрівшись, «напарники» вирішили діяти таким чином: Рогозін на «дев’ятці» їде попереду, позаду в межах видимості на залитою кров’ю «вісімці» слідує Онопрієнко. Якщо попереду буде міліція, Рогозін подасть знак Онопрієнку, щоб той уникнув небезпеки. Рогозін міліцію побачив — через кілька кілометрів. Посилений міліцейський патруль (два автомобілі) блокував проїзд через міст, перевіряючи машини, що їхали. Рогозин, злякавшись, напарнику не просигналізував, повільно проїхавши міліцейський пост. За його словами, він зрозумів, що міліція шукає конкретну машину, раз безперешкодно відпускає інші, нашвидку оглянувши салон. Виждавши час, він повернувся через цей самий міст. Але ні Онопрієнка, ні міліцейського патруля вже не знайшов. І тому поїхав додому, будучи твердо впевненим, що Онопрієнка схопили й скоро міліція приїде «брати» його. Але задзвонив телефон. У трубці — голос Онопрієнка: «Приїжджай до мене». При зустрічі Рогозін дізнався від Онопрієнка, що за тим погналася міліція, але він відірвався від переслідування й з’їхав у кукурудзяне поле. Виждавши час, машину (доказ) спалив, оскільки вона «засвітилася». Обвинувачення намагалося довести, як раніше — слідство, що Рогозін був СПІВУЧАСНИКОМ злочинів, а аж ніяк не свідком. Що порушив закон, не повідомивши про вбивство правоохоронним органам. На доказі версії останнього побудував свій захист адвокат підсудного Юрій Туркінов. С. Рогозін на суді відмовився від даних раніше свідчень про те, що зберігав у себе вдома речі вбитих, а також допомагав Онопрієнку позбуватися ряду доказів. Мотивуючи давання раніше цього свідчення застосуванням до нього слідством недозволених методів. У публіки, що перебувала в залі суду, цілком могло скластися враження, що цю домашню заготовку адвоката й підсудного Рогозіна слідству крити було нічим: речові докази (нібито закопані й знищені речі вбитих) не було залучено як докази до матеріалів справи, оскільки їх не виявили. Фактично роль викривача Рогозіна взяв на себе головуючий на суді Дмитро Липський, котрий зробив спробу поламати схему захисту С. Рогозіна, ловлячи останнього на нелогічності пояснення його поведінки.

Чому С. Рогозін, усвідомивши, за його словами, трагізм подій того дня, не повідомив правоохоронцям про вбивство ні відразу після того, що трапилося, ні через роки? Пояснення Рогозіна: боявся Онопрієнка. Рогозін не був упевнений у тому, що Онопрієнка міліція стовідсотково арештує. А той може помститися. Чому С. Рогозін, знаючи вдачу Онопрієнка, не порвав із ним відносин? Тому що хотів отримати з нього борг — нібито позичені ним Онопрієнку гроші на купівлю вже згаданої «дев’ятки». У С. Рогозіна виходило нелогічно: боявся напарника більше, ніж міліції, але був упевнений, що гроші з людини, котра вбила на той час уже дев’ять чоловік, отримає.

І вже зовсім комічно пролунало після описаних вище зізнань запитання адвоката й відповідь підсудного на нього: «Про що ви найбільше жалкуєте?» — «Про те, що не повідомив правоохоронні органи про те, що трапилося...».

Під час допиту Рогозіна Онопрієнко байдуже сидів у кутку металевої клітки для підсудних, ховаючи обличчя від публіки насунутою на очі в’язаною шапочкою. Процес, схоже, його ніскільки не цікавив, оскільки думав він про щось своє — це можна було зрозуміти з тієї ж в’язаної шапочки, яку він, забуваючись, кілька разів знімав із голови, а потім, спохватившись, знову натягував. В’язані теплі речі на ньому, що спричиняють озлоблення у публіки, що перебуває в залі, як з’ясувалося, аж ніяк не дарунок представників правозахисних організацій, а працівників СІЗО. Котрі, «утепливши» Онопрієнка, намагаються позбавити себе й суд від затягування процесу: не дай Боже, підсудний простудиться. Скарг на Онопрієнка у суду немає. Підсудного попередили, що якщо він викидатиме на процесі «коники», заважаючи правосуддю, то після перших двох зауважень, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом, буде видалений із залу суду до кінця судового процесу.

І, звичайно, не справа суду, але... Як могло статися так, що Онопрієнка переслідували на машині співробітники ДАІ, а він, по суті, легко втік від погоні? Адже п’ять трупів, включаючи дитячий, було знайдено через кілька годин після скоєння злочину. У таких випадках все міліцейське й прокурорське начальство району, а то й області прибуває на місце злочину. На території району, області починається операція «Перехоплення». Після того, як зловмисник відірвався від переслідування, затримати його — справа лише часу. Теоретично до місця переховування злочинця повинні підтягнутися всі наявні сили й... Але сховатися Онопрієнку не становило труднощів. І після цього рахунок убитим тривав. А скільки таких епізодів у справі, коли теоретично Онопрієнка повинні були взяти, але не взяли. Це — тема окремої публікації.

Попереду в суду — розгляд ще 27 епізодів, подробиць 43 убивств...

№234 05.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»