Суспільство навчилося виживати... без політиків

Навіть не зважаючи на те, що рівень довіри до влади в Україні — критично низький, цікавість українців до політики не спадає з 2004 року. За даними Інституту соціології НАН України, нині 20% жителів країни дуже цікавляться політикою, при цьому такий інтерес — найвищий в Європі. Очевидно, що якщо людина чимось цікавиться, значить, вона хоче отримати від того якийсь зиск, принаймні — відповіді на болючі запитання: якою буде інфляція в наступному році, коли підвищать пенсії, або з дуже далекою перспективою — коли ми житимемо добре... Більшість із цих питань залишаються відкритими, і люди вже б махнули рукою на політику, але з неї зробили шоу — тепер вона на всіх каналах і майже всі ток-шоу — політичні. Один із наших авторів, Ігор Каганець, у статті «Політичні монстри живляться емоціями електорату» порівняв наші реалії — скільки часу та енергії забирає в українців зацікавленість політикою — з сюжетом із мультфільму «Сімпсони»: там герої вуличної реклами (клоуни, політики, «зірки») раптом ожили й почали трощити все навколо. Рекламісти пояснили, що люди самі наділили їх своєю енергією, а щоб вони загинули, порадили не звертати на них уваги і зайнятися цікавою роботою...

За великим рахунком, іншого виходу в нас немає — або по кілька разів на день слухати тиражовані дурниці і брехню політиків, або зайнятися творчою роботою, як буде корисна людям. Чому в Україні людям так важко переключитися з політики на щось продуктивніше, чому для багатьох людей політика стала частиною життя і як можна змінити ситуацію, «Дню» розповіла кандидат психологічних наук, докторант, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України Олена ЛІЩИНСЬКА.

— Олено Альбертівно, нині багато людей скаржаться на осінню депресію, яку начебто підсилює політична нестабільність. Чи є аж таким тісним зв’язок між настроєм людей і тим, що вони бачать по телебаченню та чують по радіо?

— Це — вектори різноспрямовані. Тому, що з одного боку — осінь, були затяжні дощі, ми чекаємо холодів, день стає коротшим і взагалі — настав нібито важчий період. Його потрібно пережити — і ми запасаємося теплим одягом, вітамінами. Тобто людині потрібно налаштуватися на те, щоб більш комфортно пережити цей час. А якщо в політиці проблеми й ми чуємо страшилки про ціни на газ, підвищення тарифів на комунальні послуги, тарифів на проїзд в громадському транспорті, то це, звісно, впливає погано, пригнічує людей. Люди втомилися від того, що немає надії... Поряд з тим є проблема в суспільстві — вона є раціональною та ірраціональною — наша заполітизованість. Чому? Тому що з одного боку політика — це тільки частина людського життя. Наше життя — це наша культура, наш психо-соціальний та етнокультурний простір. Він складається з різних шарів, серед яких політика — тільки один із них. У нас вже так триває довгі роки, що професійне життя, суспільне, різноманітні інтереси, цінності, творче життя (усього дуже багато) — всі ці аспекти якось втрачають свою актуальність, бо всюди — політика. А, можливо, у нас не так багато професійної журналістики: за великим рахунком, газета «День», «Дзеркало тижня» і все... Телебачення ж належить магнатам, які теж зацікавлені у висвітленні політичних подій — як допомога в політичних війнах. Нині нам дуже не вистачає суспільного телебачення, суспільного радіо, і якщо ми хочемо, щоб було краще, людям потрібно вкладати в це сили, гроші, ресурси — тоді, можливо, ми бачитимемо на екранах те, що відображатиме життя людей та їхні інтереси, крім політики. Але нині ми маємо таку проблему, ментальний вірус — «немає грошей». Хоч би про що говорили — немає грошей. І, якщо розібратися, то в основній масі ми вже не голодні, уже є якісь можливості упорядковувати наше життя. Та поки що немає достатньо людей, готових брати в цьому участь. Тому так виходить, що ми критикуємо наше життя, але паралельно страждаємо від того, що його не змінюємо там, де могли б.

Якщо говорити про політику, то нею люди цікавляться тому, що в нас дуже порушені традиції — все залежить від політики, все вирішується на політичному рівні: так склалося, що не спрацьовують інші критерії, крім політичних та економічних. Але ж є інші. Я наведу приклад Великої Британії. Якщо там певна особа веде себе негідно, то люди реагують; якщо порушуються права в економічній сфері — люди протестують (спрацьовує традиція реакції профспілок), або якщо, наприклад, відому модель побачать у стані наркотичного сп’яніння, з нею припиняють контракти агентства. Натомість у нас інших реакцій, окрім політичних, фактично немає. Можна сказати, що ми звузили весь розмаїтий спектр життя до політичного. Але це відбулося не тепер. Це — радянський спадок, тому що тоді ми були заручниками політичного та ідеологічного домінування...

Якщо ж ми глянемо на Європу, то нам здається, що вони такі вільні, що можуть робити все, що захочуть, і їм дуже просто жити. А в них просто є базові речі, які не змінюються і виступають стабілізатором у суспільстві, в культурі (це можна порівняти з іграшкою іван-покиван). Вся культура — цільна і функціональна, тому що вона має ресурси — цінності. Це певні переконання і щодо них суспільство консолідоване. Це не просто так: хтось сказав — і люди виконують. Ні, люди поділяють думки, цінності й переконання в суспільстві всі разом. Люди між собою мають домовленість, що є добре, а що погано, що безпечно, що небезпечно і так далі. Тобто, в Європі це збереглося. Дивлячись на Україну, складається враження, що ми все втратили. В наших нестабільних, часом екстремальних умовах ця базова культурна основа не збереглася і ми, заполітизовані, перебуваючи в підвішеному стані, нібито все втратили, ніби у нас цієї базової частини вже немає. Зрештою, й політика в нас теж не ідеологічна. Вона є персональною, харизматичною, тому ми нині є залежними від будь-яких реакцій конкретних політиків.

— Як можна створити цю культурну основу, базу для формування нормального громадянського суспільства і хто, на вашу думку, має це робити?

— Моя думка така: в нашому суспільстві, порізно, воно все існує. Можу порівняти це із проростанням. Є дерево чи поле. І от на цьому полі росте все — і бур’яни, які не дають корисним культурам місця і сонця, і потрібні рослини, які, незважаючи ні на що, продовжують жити. Я веду до того, що в Україні багато людей зайняли не свої місця і не справляються з роботою, яку добре зробили б інші люди. Але рано чи пізно все одно вони опиняться в ролі голого короля... А що й кому робити? Я була на фотовиставці «Дня» — і це приклад, що потрібно робити в суспільстві. Стимулювати здорові паростки. Якщо взяти, до прикладу, американську різноманітну культуру, то в них є цікава практика: законослухняних людей вони стимулюють — дають за це їм якісь бонуси. За великим рахунком, це є стимулювання здорових сил суспільства, різних розумних і творчих проявів. Це — добрий вихід з ситуації. Правда, це не питання одного дня, бо за один день можна хіба зробити фінансову піраміду, наприклад, або екстремістську організацію. Якщо ж наша культура руйнувалася стільки десятиліть, звісно, швидко це не буде.