Світ шокований убивством російської журналістки

Сьогодні всі українські друзі Анни Політковської прийдуть до посольства Російської Федерації у Києві, щоб запалити свічки в пам’ять про загиблу журналістку «Новой газеты». Анну Політковську добре знали й знають в Україні. Причому як журналістку, так і письменницю. Рівно два роки тому вона презентувала в Києві книгу «Друга чеченська», яка була видана українською мовою й відзначена нагородою XI Форуму видавців у Львові.

В Україні, як й у всьому світі, були шоковані вчиненим у Росії вбивством журналістки. Сьогодні в українській пресі буде опублікований відкритий лист російському президенту Володимиру Путіну від імені Національної спілки журналістів України (НСЖУ) із засудженням цього злочину.

Сотні москвичів, петербуржців і жителів Чечні в неділю оплакували загибель журналістки Анни Політковської, розцінивши суботнє вбивство як спробу подавити свободу преси. Сотні москвичів прийшли на Пушкінську площу зі свічками й квітами, щоб ушанувати пам’ять убитої. Принесені плакати говорили: «Кремль убив свободу слова. Анну вбила канібальська влада». «Це політичне вбивство, жодних сумнівів немає», — заявив журналістам член партії «Яблуко» Валерій Борщєв. Мітинг, на якому були присутні майже 300 осіб, пройшов також у Санкт-Петербурзі. «Вона безстрашно закликала до людської совісті, вказуючи на військові злочини й тотальні порушення прав людини в нашій країні», — сказав на мітингу лідер місцевого товариства «Меморіал» Юлій Рибаків. «Нам не важливі національність убивців та їхні імена. Її вбивцею є той політичний режим, який зробив політичний терор рядовим явищем нашого життя», — додав він.

Тіло жінки з вогнепальним пораненням було знайдене у ліфті будинку по вулиці Лісовій приблизно о 18.00 в суботу. На місці злочину знайдено пістолет ПМ і чотири гільзи. Прокуратура Москви повідомила в суботу, що розглядає в числі інших версію вбивства репортера за професійну діяльність. У неділю джерела в оперативно-слідчій групі, яких цитує Інтерфакс, назвали версію вбивства, пов’язаного зі службовою діяльністю Політковської, домінуючою.

«Новая газета», в якій працювала Політковська, видала вчора спеціальний номер, присвячений загиблій журналістці. Тижневик висунув дві власні версії вбивства. «Або це була помста Рамзана Кадирова, про діяльність якого вона багато писала й розповідала. Або тих, хто хоче, щоб підозра пала на нинішнього чеченського прем’єра», — йдеться в редакційній заяві «Новой газеты». «Страшним ударом» назвав цей злочин уповноважений з прав людини в Росії Володимир Лукін. Він зазначив, що «звертав особливу увагу на серйозну небезпеку для журналістів у нашій країні». «Трагедія, яка сталася, свідчить про те, що на краще ситуація не змінилася», — сказав Лукін Інтерфаксу.

Співвласник видання, депутат Держдуми Олександр Лєбєдєв оголосив про винагороду в 25 млн. рублів за інформацію про виконавців і замовників убивства.

Політковська, автор виданих у кількох країнах книг «Вторая чеченская» і «Путинская Россия», у своїх публікаціях звинувачувала Путіна в придушенні демократичних свобод і прихильності політичним методам, набутих під час служби в КДБ.

Журналістка неодноразово виїжджала в зони бойових дій і до таборів біженців у Дагестані, Інгушетії й Чечні. Журналістка раніше скаржилася на загрози на свою адресу. Під час бесланських подій у вересні 2004 року вона була госпіталізована з сильним отруєнням після того як випила чай на борту літака, повертаючись із відрядження, у ході якого висвітлювалася трагедія захоплення заручників.

Політковська, мати двох дітей, відома своєю правозахисною діяльністю. Під час захоплення чеченськими бойовиками московського театру на Дубровці 2002 року вона виступила в ролі перемовника з озброєними людьми, які утримували заручників. Політковська удостоєна кількох нагород Союзу журналістів Росії, премії Міжнародної правозахисної організації Amnesty International.

Колишній президент СРСР Михайло Горбачов, акціонер «Новой газеты», назвав убивство репортера «жорстоким злочином і ударом по всій демократичній, незалежній пресі».

У вересні від рук найманих убивць у Москві загинув перший заступник голови Центробанку Андрій Козлов. Президент Путін не поспішав з оцінками події й після паузи назвав убивство Козлова відповіддю криміналітета на активну боротьбу влади з економічною злочинністю.

«Новая газета», де працювала Політковська, повідомила, що журналістка готувала статтю, пов’язану з тортурами в Чечні, яка торкалася органів влади республіки. Вона планувала передати її в редакцію в понеділок, але тепер публікація відкладається. «У цій статті також мали бути фотографії на цю тему (тортури)», — сказав головний редактор «Новой газеты» Дмитро Муратов телеканалу НТВ.

У Грозному багато хто пам’ятає Політковську й каже, що Чечня втратила безстрашного й вірного друга. «Чечня позбавилася справді рупора правди, оскільки через неї світ дізнавався про те свавілля, яке тут чиниться», — сказав незалежний журналіст Мустафа Куркієв. «Вона загинула — значить, не догодила комусь, — сказав Айінді Сагаїпов, провідний фахівець адміністрації міста Аргун. — Значить, комусь її правда колола очі».

Міжнародна федерація журналістів (IFJ) назвала вбивство «шокуючим злочином, що вразив журналістів у всьому світі». «Вона стикалася із загрозами з усіх боків і надихала журналістів — як удома, так і за кордоном», — сказав президент IFJ Ейдан Вайт.

Кремль поки що не коментував скоєний на 54-й день народження глави держави злочин, що викликав широкий суспільний резонанс. Сам прем’єр-міністр Чечні відкидає будь-яку причетність до події. На його думку, яку він висловив Інтерфаксу, «не можна будувати припущення й міркування на рівні чуток і пліток», і також «не можна говорити про який-небудь «чеченський слід», спираючись на припущення». Кадиров назвав убивство журналістки «спробою посягнути на свободу слова, й це неприпустимо у вільному суспільстві». Він закликав «провести ретельне й об’єктивне розслідування, щоб встановити, затримати й притягнути до відповідальності як виконавців, так і замовників цього злочину».

Реакція США

Убивство Політковської викликало широкий резонанс не лише в російському суспільстві, а й за кордоном. Провести рішуче й усебічне розслідування, щоб віддати вбивць у руки правосуддя, закликав уряд Росії президент США Джордж Буш.

США заявили у неділю, що «шоковані й прикро вражені» вбивством, що сталося напередодні, відомої російської журналістки Анни Політковської, яка виступала з гострою критикою на адресу президента Росії Володимира Путіна. Політковська була «безстрашною людиною й присвятила себе пошуку справедливості навіть перед обличчям попередніх загроз» — йдеться в повідомленні на сайті держдепартаменту США www.state.gov.

«Сполучені Штати закликають російський уряд провести негайне й повне розслідування з метою знайти, судити й покарати всіх відповідальних за це жахливе вбивство», — йдеться в повідомленні держдепартаменту. «Її зусилля з висвітлення порушень прав людини й корупції, особливо в Чечні, були закликом до співвітчизників і — безсумнівно, до нас усіх — продемонструвати мужність і волю як індивідуально, так і колективно для боротьби зі злом і заради виправлення несправедливості. Ці погрози й убивство журналіста — дванадцяте в Росії за останні шість років, включаючи громадянина США Пола Хлєбнікова 9 липня 2004 року, це образа вільної й незалежної преси й демократичних цінностей», — наголошує державний департамент.

Годі!

Убили найчеснішого, сміливого й щирого журналіста з тих, кого ще не вбили.

Невже події, що відбуваються, ще залишають сумніви в діагнозі? Це фашизм. Він має нові риси. Він частіше вдається до масового ошукання, чим до масового терору. Але він не нехтуватиме й старими методами. В арсеналі нинішньої влади залякування, шантаж, компромат, перекупка, вербування, побиття. І вбивства. Убили Юру Щєкочіхіна, й ми проковтнули цей злочин, хоча все свідчило про очевидне отруєння. Потім нас випробовували спробою отруїти Аню. Знову проковтнули. Тепер просто вбили. Проковтнемо?

Перед усіма, хто так чи інакше внаслідок професійної або громадської активності змушений визначати свою політичну позицію, виникає очевидний вибір. Варіантів усього два. Перший: ставати співучасником очевидних фашистів. Другий, об’єднуватися й скидати цю фашистську мерзоту. Відсидітися не вдасться.

Я звертаюся до моїх колишніх колег, які продовжують із тих або інших причин працювати в Кремлі або в уряді. Ви впевнені, що ще залишаються будь-які розумні аргументи для подальшої роботи в цьому місці сьогодні з цими людьми?

Я звертаюся до лідерів партій, які в тій або іншій мірі зв’язують своє політичне майбутнє й майбутнє своїх партій з переговорами за Кремлівськими стінами. Ви впевнені, що ваші переконання сумісні з тим прагматизмом, яким ви звичайно обґрунтовуєте обрання методу найменшого опору? Чи немає у вас відчуття, що ваш прагматизм стає не менш злочинним, ніж дії тих, із ким ви ведете «консультації»? Микита Юрійович, Геннадій Андрійович, Григорій Олексійович і деякі інші, ви що, забули історію? Хіба ви не пам’ятаєте, що маховик репресій, дозволь йому лишень розкрутитися, перемелює всіх? Та річ і не в тім. Чи не огидно вам продовжувати клянчити в них політичні подачки?

Я звертаюся до членів партій СПС, КПРФ, «Яблуко» та інших. Ви розумієте, що цинічний «прагматизм» ваших лідерів давно став злочинним і хоронить ваші партії?

Я звертаюся до лідерів і членів неполітичних громадських організацій. Ви дійсно гадали, що влада зупиниться в своїй атаці на суспільство, розпочатій на початку 2005 року? Ви ще й досі маєте ілюзії? Ви ще вважаєте, що можете домовитися з фашистами? Ви гадаєте, що існують хоча б якісь раціональні підстави для того, щоб продовжувати ці спроби? Саша, Юра, Генрі Маркович, Людмила Михайлівна, дорогі мої. Ви все ще вважаєте, що можна чекати й відступати?

Так, багато з вас, часто щиро, вважають приблизно так: «Ні, не можна все рвати. Поки ще є шанс зробити щось корисне, співпрацюючи з владою, потрібно користуватися будь-якою можливістю». Друзі мої, напружте пам’ять і зіставте, скажімо, за останні два роки свої досягнення від реалізації подібної стратегії й досягнення влади, яка з ентузіазмом дозволяє вам застосовувати її. Ви не бачите різниці між набутками й втратами? Не в свободі маневру — в людських життях. Вашу стратегію влада перетворює на вашу слабкість і свою силу.

Годі. Абсолютно зрозуміло, що відступати нікуди. Я розумію, що кожному з вас важко приймати рішення, що порушує звичні захисні механізми, звичні способи пристосування до всієї цієї мерзенності, звичний образ життя, нарешті.

Зрозумійте! Ідеться не про спосіб життя, а про життя як таке. Про ваше життя, про життя нашої батьківщини. Не приймайте рішень поодинці. Ви ж знаєте, шантаж, вербування, вбивство в під’їзді застосовуватимуть до нас, поки ми поодинці. Вони сильні нашою розрізненістю й поступливістю, нашим «прагматизмом».

Зробимо вирішальний крок разом. Разом ми — сила, яку ці сірі не подолають.

Політковська створювала події

Я прийшов працювати в «Новую газету» лише в січні цього року й ніколи не стикався з Політковською в роботі над матеріалами. Для мене Анна Політковська завжди була легендою, якій ніяково нав’язувати себе без особливого мотиву — до неї й так люди табунами йшли. Але працювати в «Новой...» і залишатися поза зоною впливу Політковської було неможливо. Приїжджаєш в Нальчик, і місцеві правозахисники просять передати якісь документи Політковській, в Римі спілкуєшся з місцевими журналістами, й це перше прізвище, яке тобі називають, коли йдеться про Чечню. Можливо, це головне ім’я в російській журналістиці, відоме й шановане в журналістських колах усього світу.

І як же дивно ставляться до Політковської в нашому журналістському середовищі!

Так вийшло, що Політковська потрапила між двох шкіл друкарської журналістики — старої, з радянськими традиціями журналістики думок, і нової школи фіксації фактів.

Представники другої школи, яка нині перемогла практично в усіх московських щоденних виданнях, завжди підозріло й нервово реагували на Політковську.

Я намагався зрозуміти причину такої гострої реакції — адже пояснити її тільки політичною позицією дуже просто. У нас є й інші журналісти, які мають альтернативні Кремлю погляді, не менш радикальні, ніж у Політковської. Заздрість, звичайно, також відоме почуття, але в російській пресі не так уже й багато журналістів, які знаходяться в прямих конкурентних відносинах з Політковською, й подібні відгуки я чув від людей, які пишуть на зовсім інші теми.

Очевидно, причина в іншому. На сьогодні в Росії майже не залишилося журналістів, які йдуть не від усім відомого факту, а навпаки, невідомий нікому факт роблять подією. Політковська займалася саме цим. Так з’явилася справа Ульмана й багато інших, які вже після її публікацій народжували сотні статей в інших виданнях «на розвиток ситуації». І це найскладніше в професії, особливо якщо ти не працюєш «на зливах», як у випадку з голим міністром юстиції, «шпигунським каменем» та іншим. Політковську звинувачували в роботі з «тією» стороною, намагаючись таким чином пояснити її інформованість. Дурниці: справу Ульмана розпочала військова прокуратура, а не Масхадов. Отже, Політковська уміла працювати з обома сторонами, як і написано у всіх підручниках з журналістики.

Добре зайнятися аналітикою або поуправлятися в дотепності з приводу чергового політичного скандалу. Непогано відстежувати його розвиток і своєчасно отримувати коментарі. Але розголосити маловідомий факт — це інша робота.

Російська журналістика зараз знаходиться не в кращій формі. Крім того, існує очевидний економічний тиск (робота на урядові видання й опозиційні сьогодні оплачується зовсім не однаково), є й внутрішня цехова криза. У нас давно не прийнято давати у своїх матеріалах посилання на інші видання, а тим більше на журналістів, які почали розкручувати якийсь скандал. Тож от останній приклад — чи багато хто послалися на «Новую газету», яка першою підняла тему контрабанди «Трьох китів», коли полетіли голови в ФСБ і генеральній прокуратурі? Якщо хто й пригадав Юрія Щєкочіхіна, так просто тому, що він уже помер. Усе це жодним чином не сприяє появі нових журналістів-слідчих, тим більше, що мати їх у виданні — дуже дорого у всіх значеннях цього слова.

Вибиваючи тих, хто здатний і уміє розголошувати нові факти, хтось знайшов гарний спосіб вирішити проблему збереження корпоративних секретів чиновників.

2000 року, ще у «Вістях», ми сиділи з співробітниками відділу політики й міркували, як закручуватимуть гайки в пресі — за радянським варіантом (через отримання контролю над газетами, цензуру й відкриття справ щодо розголошення — для особливо буйних) або за білорусько-африканським — через удар по голові. Схоже, перемогла комбінація обох способів.

Убивство Політковської — привід для наступу на демократичні інститути

Ми ніколи не дізнаємося, хто вбив Анну Політковську, в кращому випадку, згодом нам стане відоме ім’я виконавця, ім’я, яке нам нічого не скаже й ні на кого не вкаже. Тому зараз, свіжими слідами трагедії, важливі навіть не терміни розкриття злочину: він, повторюю, не буде розкритий. Головне — інше. Усі останні роки влада в подібних випадках використовує один гранично ефективний прийом. Користуючись суспільним шоком, вона бере гайковий ключ. Кожного разу — поворот ключа. І щоразу суспільство сприймає це не просто з покірністю, але з готовністю. Мало того — із захопленням. І тим надихає владу, яка професійно чуйно відстежує масові настрої, на нові дії в тому ж напрямку, в напрямку закручення. І цього разу заклики навести нарешті порядок, захистити, забезпечити можуть мати саме такий результат. Убивство демократичного журналіста дає черговий привід для наступу на демократичні інститути. Це — замкнене коло, перервати яке зараз прямої можливості немає. Але бачити цю загрозу й хоча б намагатися протидіяти їй публічними й легальними засобами — тими, що залишилися — ми зобов’язані.

ДО РЕЧІ

Акціонери «Новой газеты» призначають премію в розмірі 25 млн. рублів за інформацію, яка могла б допомогти встановити замовників, організаторів і виконавців убивства. Про це повідомив Олександр Лєбєдєв, депутат Державної Думи, акціонер «Новой газеты», передає «Оглядач». Депутат також наголошує на необхідності узаконити таку поширену в світі практику, як «угода з правосуддям». «У разі такої угоди, завдяки співпраці з одним із малозначущих «гвинтиків» злочинного механізму, на лаві підсудних опиняється весь ланцюжок. Необхідно терміново ввести в наше законодавство цей принцип — не лише для того, щоб дізнатися правду про те, що трапилося 7 жовтня, але щоб запобігти подібним випадкам у майбутньому», — стверджує Лєбєдєв.

КОМЕНТАРІ

Ірина ХАКАМАДА, заст. голови президії руху «Российский народно-демократический союз»:

— Я не знаю, як це коментувати. Це жахливо. Вбивство, без сумнівів, пов’язане з її професійною діяльністю. Вона була відкритою, чесною. Такі люди часто гинуть в Росії. Вона мала стільки ворогів, вона настільки була до них нещадна…

Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, журналіст, народний депутат України (фракція «Наша Україна»):

— Мене насамперед приголомшив цинізм того, що відбулося: смерть Анни Політковської в день народження Путіна. Цю смерть у принципі можна було передбачити. Адже говорили, що вона «дострибається». Мене лякає, що в Росії неможливий прямий ефір, неможливі будь-які вияви свободи слова, про які ми так гаряче дискутуємо. Мене лякають висловлювання моїх російських колег про те, що в Росії не просто страшно бути журналістом, а неможливо. Мене також лякає, що в день народження Путіна ми всі дивилися, як діти малювали його портрети і як у Чечні танцювали з плакатами: «Путин, будь з нами». Я сподіваюся, в нас такого вже ніколи не буде. Щоб ми зараз не переживали (всі ці наші дискусії, тертя, міжпартійна боротьба), все-таки ми вступили на шлях демократичного розвитку. Я вважаю, наші люди, які стояли на всіх майданах, уже зовсім інші й не можуть допустити повернення до минулого. Зараз багато говорять про те, що прийшли «колишні», але ці «колишні» прийшли на зовсім інший ґрунт і мають справи із зовсім іншими людьми.

Володимир РИЖКОВ, депутат Державної Думи Росії:

— Я приголомшений. Просто в голові не вкладається. Політковська на сьогодні була, напевно, одним із найвідоміших журналістів не тільки в Росії, але й у світі. Вона отримала безліч міжнародних премій за журналістську діяльність. За масштабом це вбивство можна порівняти з вбивствами Юрія Щекочихіна і Влада Лістьєва. Практично в центрі столиці, серед білого дня вбивають одного з найвідоміших журналістів. За всіма ознаками це вбивство на замовлення: кинутий пістолет, чотири гільзи. Явно її вистежували, чекали. Мотиви мені цілком очевидні. Анна Політковська всі ці роки займалася головним чином Чечнею, Бесланом, «Норд-Остом», тобто прикрими темами для керівництва країни, ФСБ, армії. Будь-яка з цих структур могла виступити замовником цього злочину. Я, чесно кажучи, не вірю в те, що злочин буде розкрито, тому що в загибелі Анни були зацікавлені якраз ті люди, які мають вести слідство. Я сподіваюся, що станеться диво і вбивць знайдуть. Росія стає все більш небезпечною країною для незалежних журналістів, опозиційних політиків. Ніхто з нас не застрахований від такого випадку.

Нікіта БЄЛИХ, голова політради партії «Союз правих сил»:

— Ті порядки, які були встановлені в нашій країні кілька років тому (відступ від громадянських свобод, відхід від демократії і так далі), обгрунтовують потребою стабільності і порядку. Але за останні кілька тижнів ми стали свідками речей, яких дуже давно не було. Спочатку вбивство Козлова, потім Анни Політковської. Потрібно замислитися: якщо ми платимо таку ціну за порядок, якого не існує, так чи не варто змінити цю систему? Я висловлюю глибоке співчуття рідним і близьким Ганни Політковської. Вважаю, що розслідування цього вбивства має взяти під контроль не тільки керівництво правоохоронних органів (тому що дуже часто справи, які бере під контроль, наприклад, генпрокурор, не закінчуються нічим), але і керівництво країни.

Томас ХАММАРБЕРГ, комісар з прав людини Ради Європи:

— Анна Політковська була однією з найбільш помітних захисників прав людини в Росії сьогодні. Я її добре знав і глибоко поважав, тож звістка про її смерть дуже мене засмутила і розгнівала. Вона — велика втрата для Росії і велика втрата для всього руху за права людини... Не всі поділяли її погляди, але ні в кого не викликали сумнівів її професіоналізм, хоробрість і особиста зацікавленість в тому, щоб знайти правду. Ніщо тепер не виправдає російську владу, якщо вона не спробує провести розслідування обставин її смерті і покарати тих, хто вчинив цей огидний злочин.

Террі ДЕВІС, Генеральний секретар Ради Європи:

— Анна Політковська була журналістом виняткової хоробрості та рішучості. Ми всі втратили голос, який маємо чути в будь-якому справжньому демократичному суспільстві. Дуже важливо, щоб всі обставини цього вбивства були з’ясовані найретельнішим чином.

Григорій ЯВЛІНСЬКИЙ, лідер партії «ЯБЛОКО»:

— Це цілковито політичне вбивство. Це вбивство людини, яка не мала жодного відношення до бізнесу. Вона була дуже відомим, всесвітньо відомим політичним журналістом. За таке вбивство несе відповідальність особисто президент. За вбивство відомого, заслуженого політичного журналіста, який перебуває в системній опозиції, влада несе всю повноту відповідальності. Росія, втративши такого журналіста, ще на одну голову стала нижче.

Нікола ДАКВОРТ, директор європейських і азіатських програм «Міжнародна амністія»:

— «Міжнародна амністія» приголомшена вбивством Анни Політковської. Росія втратила дуже сміливу і віддану захисницю прав людини, яка безстрашно билася з насильством і несправедливістю та невпинно боролася за перемогу справедливості. «Міжнародна амністія» пропонує уряду Росії вжити термінових заходів, щоб усі захисники прав людини і незалежні журналісти в Росії, включаючи тих, хто працює на Північному Кавказі, могли продовжувати свою діяльність в безпечних умовах.

Андрій ШЕВЧЕНКО, голова комітету з питань свободи слова і інформації:

— Cмерть Анни Політковської це багато в чому діагноз для країни. В яких країнах вбивають журналістів? Там, де немає свободи слова. Там, де один журналіст може бути загрозою для когось. Там, де не звикли, що правда є в газетах або в телевізорі. Тому, я думаю, що це дуже тривожний діагноз для Росії і дуже неприємна новина для України, тому що ця зараза дуже швидко переходить через кордон. Але, на справді, нам все одно нікуди не дітися від нашого північного сусіда. І тому нам треба не бризкати слиною, як все погано в Росії, а просто думати, як уберегтися від можливих неприємних впливів.