СВIЙ ЕСКУЛАП

Теоретики стверджують, що в Україні принципово неправильно побудована система охорони здоров’я. Витрати на первинну медичну допомогу не перевищують 4—5% бюджету МОЗ, у той час як на Заході становлять 20—30% відповідно, і лише четверта частина лікарів у нас — широкого профілю, коли знову-таки в країнах з добре розвиненою системою охорони здоров’я їх більше половини. Хоч про цей дисбаланс не забувають згадати практично на кожній колегії МОЗ, ситуація з роками не міняється. Абітурієнти медвузів продовжують змагатися за те, щоб вивчати гінекологію, стоматологію, хірургію і дерматологію, в той час як на терапевтичних факультетах залишаються вакантні місця. Коли мова зайшла про те, що Україні необхідна сімейна медицина, міністр охорони здоров’я В. Москаленко заявив, що її впровадженню в країні практично ніщо не заважає. Медвузи відкривають профільні факультети, ажіотаж навколо «сімейної» спеціальності зростає, і їхня діяльність вже приносить свої плоди. У той же час, характеризуючи досягнення сфери на підсумковій колегії за перше півріччя цього року, міністр говорить, що в Україні зараз нараховується лише 1000 сімейних лікарів при загальній потребі в 30 тисяч. За твердженням голови профільного комітету Миколи Поліщука, з такими темпами країна зможе стверджувати про існування у себе сімейної медицини десь через 62 роки.

Проте такі темпи не є специфікою України. США, наприклад, від декларації до результату йшли 30 років. У нас ситуацію посилює лише матеріальний стан лікарів. Адже зрозуміло, що при перспективі працювати за 160 гривень і кардіологом, і гінекологом, і геронтологом... мало хто цього захоче. Обіцянки ж за допомогою підвищення зарплати зацікавлювати сімейних лікарів залишилися лише обіцянками.

У той же час, якби сімейна медицина в Україні все ж відбулася, пацієнти б дійсно змогли побачити якісно нову охорону здоров’я. «Сімейний» підхід забезпечив би пацієнту вільний вибір свого постійного ескулапа, а ті, в свою чергу, стали б провідниками своїх підопічних в системі. Адже, за світовими стандартами, саме сімейний лікар визначає, до якого вузькопрофільного фахівця краще звернутися і чи потрібно це в принципі.

Але зараз у більшості своїй потенційні пацієнти ще навіть і не знають, чим сімейний лікар відрізняється від дільничного педіатра чи терапевта. Здогадуються про існування такої спеціальності переважно в сільській місцевості, оскільки саме звідти і вирішено було її впроваджувати. І якщо щодо доцільності існування сімейних лікарів у місті багато хто сумнівався, то з приводу сільської місцевості рішення було прийняте одноголосно. Всі розуміли, що на даному етапі це єдина можливість, щоб у сільській місцевості медична допомога була як така. Зараз, щоправда, нерідко функції сімейного лікаря (і заодно п’яти його помічників, як має бути за стандартами) там виконують медсестри. А оскільки вони це роблять без сертифікатів, їм часом дiстається від районних адміністрацій. Як зараз живеться сімейним лікарям і як сприймають сімейного лікаря його пацієнти, «День» вирішив поцікавитися в регіонах.

Продовження теми на сторінці "День за днем"