Свято... зубожіння на очах
Практично непоміченим проходить ювілей проголошення так званого "курсу реформ" нинішнього Президента України. На відміну від інших подій, що святкуються з всенародним розмахом, у країні не проводяться урочисті збори та зустрічі ветеранів, урядовці Адміністрації Президента не роз'їжджають країною. Лише один тижневик надрукував статтю високопоставленого апаратника, котрий уславлює горезвісний курс. І лише "Урядовий кур'єр" сьогодні присвячує цій події інтерв'ю з радником Президента.
Справді, сумна економічна реальність не дає приводу для радощів. У країні триває прогресуюча деградація соціально-економічної сфери: попри всі розрахунки простежується макроекономічний спад, зростає заборгованість з заробітної платні та інших соціальних виплат, економіку паралізувала криза платежів(несплат???). Держава усунулась від здійснення нормальної соціальної політики, сповідуючи й на практиці дотримуючись ще й тактики невтручання в економічну сферу. Зубожіння населення, розквіт тіньової економіки, занепад культури, освіти та науки - все це розвинулося саме за останні три роки.
Жорстка монетарна політика Національного банку, що дозволяє пишатися показниками інфляції - це, власне, єдине завоювання вказаного курсу. Ніхто не намагається навіть припустити, що в Україні можливий інший шлях розвитку, заснований не на схибнутому монетаризмові. При цьому не говорять, що в цивілізованих країнах монетаризм не супроводжується невиплатою зарплатні й ніколи не використовувався як урядова доктрина такий тривалий час.
Нарешті, зовнішня залежність держави дається взнаки. Прагнення покривати дефіцит державного бюджету за рахунок зовнішніх джерел, зростання зовнішньої заборгованості й безперервні сподівання на нові зовнішні фінансові вливання й іноземні капітальні вкладення стали фактично загальнодержавною характеристикою України. Міжнародний валютний фонд та інші фінансово-кредитні заклади отримали на найвищому державному рівні запевнення не лише в цілковитій повазі, але й у виконанні будь-яких побажань і надалі.
Безперечно, річницю "курсу реформ" може бути віднесено до пам'ятних дат. Вона ілюструє принаймні два знаменних моменти, які варті занесення до підручників. По-перше, це цілковита зашореність ідеологів курсу, які не бачать економічної дійсності й весь час перебувають в категоріях білямарксистської політекономії та практики державної пропаганди часів "розвинутого соціалізму". А по-друге, не зайве, справді, пам'ятати про те, до чого може прийти країна лише за три роки, якщо, як і трапилося після проголошення "курсу реформ", керівництво держави самоусунулося від реального здійснення перетворень. У даному випадкові, як критики, так і прибічники курсу зійшлись на тому, що даний ювілей зовсім не дає приводу для святкування.
