Синдром «чорної ради»
Інтернетом бродить ссилка на статтю Юрія Романенка «Маніфест середнього класу». Українці її читають, в більшості на емоціях з нею погоджуються і бездумно відправляють знайомим. У так званому маніфесті — обурення автора від імені всього середнього класу ситуацією, що склалася в країні. І головне — заклик 22 грудня розпочати акції протестів, результатом чого має стати формування груп контреліти. І обурення, і заклик настільки емоційні і «по живому», що мимоволі думаєш: так, ми це і повинні зробити, це ж ми жертви і треба покарати винних у наших проблемах!
Посеред України лежать величезні граблі. На ці граблі ми, безпорадно вештаючись історією, раз по раз наступаємо. Увага! Ось ми знову підходимо до них. І знову їх не бачимо.
Гаразд, давайте уявимо, що всі ми — обмануті, ображені, звільнені з робіт, з величезними «доларовими» кредитами, оплачувати які вже не в змозі, — 22 грудня вийшли на вулиці. Уявимо, що за порадою користувача інтернету Віктора, який поставив питання Ющенку в акції «Спитай Президента» вигнали з країни главу держави, Кабмін у повному складі, всіх депутатів і чиновників. Що далі? За чарівним помахом палички ми сформуємо групи контреліт, як це планує згаданий Юрій Романенко? І ця контреліта — свідома і чесна — відразу знайде всі виходити з ситуації? Наївно. Прикро. І дивно. Чому нас не вчать власні помилки?
Не навчилися, коли через розбрат розвалилася Київська Русь. Нічого не зрозуміли після братовбивчих подій Чорної ради. Забули, як проѓавили власну державу під час сумнозвісних УНР — Директорії — Центральної Ради. І продемонстрували чудеса «короткої пам’яті», за чотири роки забувши, як мерзли на Майдані.
Можна припустити формування так само недієздатної контреліти, як і еліти, в наслідок безпосередньо виявленого народного гніву. Але можливий і інший сценарій. В порівнянні з 2004 роком українське суспільство налаштоване дуже агресивно. Для цього не треба спеціальних соціологічних досліджень — досить поспілкуватися зі знайомими та почитати інтернет. Масовий вихід на вулицю — небезпека силових, а можливо, і збройних зіткнень. А далі — все, що завгодно. Таке навіть не хочеться прогнозувати. Цього домагається Юрій Романенко?
Нам давно час усвідомити одне: спочатку треба змінити наш спосіб мислення — а тільки потім владу! А якраз зараз час для цивілізованих дій славнозвісного і українського терпіння. Ще й не таке переживали.
