Технологія, що має значення
Я завжди повторюю, що історія європейської інтеграції — це історія довготривалих політичних криз, вірніше, історія подолання цих криз. Нещодавній референдум в Ірландії щодо Лісабонської угоди чи швидше негативний результат цього референдуму — це чудова нагода, ще раз повідомити цю просту правду. Але що це насправді означає. На мою думку, криза не є найважливішою справою, головним є технологія розв’язання кризи: пошуквиходу. Досі Європейський Союз доводив свою ефективність та рішучість у подоланні труднощів і, як здавалося, дуже серйозних проблем у минулому. У нас немає підстав, щоб думати, ніби цього разу все піде інакше.
Також є обставини, які дозволяють нам бути оптимістичними щодо наслідків ірландського «ні». Ми не можемо порівняти сьогоднішню ситуацію з тією, яка існувала після референдумів у Франції та Голландії. Останні практично загальмували проект Європейської Конституції і пустили його під укіс. Ірландський референдум має інше значення і може мати абсолютно інші наслідки.
Після ірландського голосування серед інших країн- членів ЄС існує більше рішучості продовжити процес ратифікації, у якому вбачають спосіб переходу до реформи ЄС. Ірландське «ні» лише довело необхідність змін: вкотре вже меншість заблокувала бажання більшості. Завдяки «технології», про яку я вже згадував, ніхто однак не дозволяє собі критикувати Ірландію. Оскільки суверенне рішення було прийняте відповідно до загальноприйнятих правил ЄС, усі ставляться до нього з повагою та розумінням. Все ж таки, у медалі дві сторони, цей факт надає право іншим продовжувати процес ратифікації.
Іншим аргументом, який можна тут навести, є історична природа. Ми вже мали досвід ірландського «ні» раніше, коли угода в Маастріхті проходила процес ратифікації. Тоді референдум провели повторно, і майбутнє європейської інтеграції було врятовано. Цього разу я не буду розраховувати на повторення голосування. Особливий вид ситуації вимагає особливих рішень.
Також, як було доведено в Ірландії, референдум є можливістю для усіх видів популістів, щоб налаштувати людей проти ЄС. Острахи та аргументи, які використовувалися протягом дебатів, щоб люди проголоcували проти Лісабонської угоди, здебільшого не мали під собою підстав. Таким чином, наступне головування не може гарантувати позитивного результату.
Швидше за все, паралельно до процесу ратифікації, Ірландія та її громадяни матимуть час визначити справжні проблеми, пов’язані з угодою про реформування. Вони повинні отримати чітке повідомлення, що відмова від угоди не спрацює. Лише коли вони матимуть повну обґрунтовану інформацію, ми постараємося прийти до спільного розв’язання проблеми.
Все ж таки, якщо ірландці не обрали окрему позицію від решти членів ЄС, беручи до уваги значну рішучість і необхідність здійснити реформи, я не думаю, що це б спинило процес реформування. Це могло би призвести до тимчасового виключення тих, хто неохоче беруть участь у глибшій інтеграції. Звертаючись ще раз до історичного досвіду ЄС, можна пригадати ситуації, коли різні типи політики приймалися членами організації поступово: після того, як було доведено їхню корисність та вигідність. Ос чому, на мою думку, подібне виключення може бути лише тимчасовим заходом.
Пройшло менше двох тижнів після невдалого референдуму в Ірландії, і ще занадто рано представляти конкретні дії та рішення. Зрозуміло єдине: Європейський Союз має потребу у більш демократичній легітимізації. Питання полягає в тому, як це робити, якщо не шляхом референдуму? Я абсолютно переконаний, що «технологія» вже має місце — ми лише повинні скористатися нею як належить, звертаючись до історії європейської інтеграції і уникаючи повторення тих самих помилок.