Тест на громадянськість

Маніпулювати суспільством політикам стає все важче. Радянська система зверхності держави над громадянином хоч і дуже глибоко в’їлася в мізкі людей, але з проголошенням незалежності України суспільна свідомість поступово оздоровлюється. Громадяни розуміють, що вседозволеність української влади, яка за інерцією в багатьох випадках діє, як радянська, можна обмежити. Більше того, можна реалізовувати свої демократичні права, гаслами яких так полюбляють користуватися політики. 2004 рік став першим яскравим проявом громадянського суспільства, коли після президентських виборів люди вийшли на вулицю, протестуючи проти фальсифікацій результатів голосування. Тоді саме «фактор вулиці» став тим вирішальним інструментом, що допоміг розв’язати політичну кризу і примусив владу відступити. На даному етапі значним внеском у розвиток громадянської самосвідомості стало недопущення з боку суспільства реалізації підкилимного союзу ПР і БЮТ. Людей обурював не сам факт консультацій двох політичних сил щодо створення коаліції, а їхні спроби таємно переписати Конституцію, що, зрештою, і примусило їх перервати переговори.

Тим часом днями Венеціанська комісія Ради Європи дала позитивну оцінку проекту змін Конституції, представленому Президентом Віктором Ющенком. Міністр юстиції Микола Оніщук, який захищав президентський варіант Конституції, зазначив, що «комісія дала позитивну оцінку проекту Президента як такому, який відповідає стандартам Ради Європи і Європейській правовій конституційній доктрині». У новій редакції Основного Закону, який був зареєстрований у Верховній Раді в кінці березня поточного року, Венеціанська комісія побачила й певний негатив. За словами Оніщука, «Комісія вважає надмірною необхідність затвердження якихось змін до Конституції тільки на референдумі. Також експерти Комісії висловлюють думку, що напівпрезидентська система може зберегти потенційний конфлікт між Президентом і Кабміном». Окрім цього, з огляду на ряд висловлювань народних депутатів України, цей законопроект не має шансів на ухвалення у Верховній Раді, адже у Президента бракує підтримки в парламенті.

Але головною відмінністю цього законопроекту є те, що він є широко публічним, тобто з самого початку люди мали нагоду ознайомитися з ним. Жодних секретів із цього приводу не було, на відміну від ПР і БЮТ, які так і не народили нову Конституцію (обіцяли вже скоро внести до Верховної Ради кожен свій законопроект). Минулого тижня Президент навіть провів дискусію зі студентами юридичних вишів різних міст України, де у прямому ефірі захищав доцільність свого законопроекту. Вітчизняні ЗМІ мало на це звернули уваги, а саме на те, що відбувся публічний процес. Подобається це комусь чи ні — це європейський шлях. До суспільства треба звертатися, його треба питати, адже воно є творцем влади, і саме таким чином мусить відбуватися виховання громадянської самосвідомості.

Звичайно, за 17 років незалежності цей процес міг би просуватися швидше, як це відбулося, наприклад, у Польщі, Словаччині, Угорщині. З другого боку, не треба забувати, що ці країни не входили до складу Радянського Союзу і не пережили всі ті соціальні катаклізми, що пережила Україна протягом тільки XX століття, бувши практично під постійним «крилом» і тиском Москви. Проте сьогодення показує, що наша країна стала на шлях демократичного розвитку.І хоч би які труднощі нас супроводжували, і хоч би як повільно цей процес просувався, він іде — це треба визнати. З 2004 року минуло п’ять років. Сьогодні ми на порозі чергових президентських виборів, отож до суспільства знову звертатимуться політики. Як змінилося суспільство за цей час? Яким буде його роль і вплив під час майбутніх президентських виборів? Наскільки суспільство спроможне захищати свої права в ході майбутньої президентської кампанії (підкупи, маніпуляції свідомістю, адмінтиск, намагання обмежити права і свободи тощо)? Чи дозволить нинішній рівень політичної культури зробити свідомий вибір?

КОМЕНТАРIІ

Юрій ШВЕДА, доцент Львівського національного університету ім. І. Франка, кандидат політичних наук:

— Громадянське суспільство в Україні ще тільки формується, тому говорити, що воно є сформованим настільки, що зможе протистояти тим викликам, які, ймовірно, матимуть місце на президентських виборах, тільки інститутами та організацією самого громадянського суспільства, зарано. Це ж стосується і політичної культури і політичної свідомості населення. Тому на цьому етапі, щоби провести чесні вибори, важливо закласти інституційні та правові механізми, які б убезпечили від різного роду підкупу, шантажу, маніпуляцій тощо. На нинішній день ці загрози ще більші, ніж на попередніх виборах, адже політична свобода визначається насамперед свободою економічною. А нині, коли країну накрила криза, коли багато людей втратили роботу, відповідно — джерела для заробітку, такими людьми дуже легко маніпулювати за рахунок економічного тиску. Ситуація, що склалася в країні, полегшує можливість маніпулювання, наприклад, керівникам підприємств — тиснути на людей, які боятимуться втратити роботу. Маса людей, які не мають джерел доходів, очевидно, погодяться за свій голос отримати хоч кілька гривень. Тому загрози є суттєвими. Я вважаю, що нинішній рівень розвитку громадянського суспільства і політичної культури не є таким, який би сам по собі давав відсіч тим викликам, які можливі на президентських виборах. Тобто якщо влада під контролем міжнародної громадськості не забезпечить дотримання процедур і принципів вільних і чесних виборів, то, на мою думку, зловживання можуть бути дуже й дуже серйозними.

Анатолій РОМАНЮК, професор Львівського національного університету ім. І. Франка, доктор політичних наук:

— Я думаю, що громадянське суспільство готове протидіяти кричущим зловживанням під час виборчої кампанії. Але питання, чи готове воно протидіяти підкупу та адміністративному тиску? На мій погляд, це залежатиме від рівня того тиску і від рівня підкупу. Тобто якщо він справді буде яскравим і кричущим — так. Оскільки багато речей, пов’язаних із підкупом, відбуваються щодня, планка сприйняття цього факту в суспільстві опускається. Чи дозволить нинішній рівень політичної культури зробити свідомий вибір?.. Проблема — не в рівні політичної культури, а в рівні маніпуляцій і активного використання засобів масової інформації в обговоренні, застосування напівправди для пояснення ситуації... В цьому плані суспільство йде за маніпулятивними технологіями, і політики здатні нав’язувати своє бачення. Хоча водночас кількість людей, які готові цьому протистояти, поступово зростає. Але я думаю, що співвідношення ще не на їхню користь.

Олексій ЛУПОНОСОВ, переможець програми «Простір змін», організатор Українського банківського порталу:

— Громадська думка зараз враховується — це факт. І не лише в питаннях, пов’язаних із суто політичними тематиками, але і в економічних питаннях. Люди вже не мовчать, люди виходять на мітинги. Наприклад, проблеми з банками. Подивіться, біля кожного проблемного банку є люди з плакатами. Збираються від 200 до 2000 осіб. Вкладники мають телефони один одного, самоорганізовуються. І вони відстоюють свою думку не лише в пресі або на мітингах, але і в судах.

Але при цьому люди не хочуть вирішувати політичні питання окремо взятих партій і політичних лідерів. Вони намагаються вирішити свої питання і організовуються у свої громадські рухи. Люди вирішують свої питання самостійно, «не лягаючи» ні під одну з партій. Тобто якщо якась політична сила скаже: дорогі вкладники, підтримайте нас, люди за ними не підуть.

Чи втомилися люди від політики? Я не вважаю, що втомилися. Єдине, нині існують певні проблеми з тим, що потрібно заробляти гроші, тому вони не можуть активно брати участь у всіх мітингах, але коли підійде час, люди це дуже відчувають, обов’язково виступлять і скажуть своє вагоме слово.

Ірина БЕКЕШКІНА, голова фонду «Демократичні ініціативи», Інститут соціології НАН України:

— Усе залежить від того, які права порушені. Це запитання ставилося в ході дослідження, що проводилося нами в грудні. Це був період, коли криза саме набирала обертів. Ми запитували, що саме може примусити людей вийти на вулиці з протестами. Виявилося, що досить висока частка тих, хто готовий захищати економічні права. Наприклад, 20% готові були вийти на вулиці у випадку затримки зарплати або втрати роботи. Але, як бачимо, все одно не вийшли, бо явище є, а протести переважно локальні. Також було поставлене запитання: чи готові ви брати участь в акціях протесту, якщо Верховна Рада захоче скасувати вибори і обирати президента в парламенті. 4,8% були готові захищати своє право. Але з іншого боку, 4,8% — це зовсім не мало, це близько мільйона населення. Щоправда, ми знаємо, що реальна готовність значно нижча декларативної.

Причина очевидна — люди втомилися. Люди втомилися від політики і від політиків. За абстрактне право вони не готові вийти на вулиці. Інша річ, якби було таке ось «красне сонечко», як свого часу Віктор Ющенко, тоді, звичайно, ця готовність була б вищою. І також криза. Люди дуже зосереджені на своїх економічних проблемах.

Щодо виборчої кампанії, то її відмінність полягатиме в значному розчаруванні та апатії населення. Тобто цілком ймовірно, що явка буде значно нижчою, ніж зазвичай на виборах або на виборах 2004 року. Якщо говорити про рейтинги, то, як кажуть, час ще є, але всі експерти передбачають, що втратить, передусім, БЮТ. Виборцям Тимошенко не сподобалося, що Януковича хотіли обирати в парламенті. Тепер їй доведеться постаратися, щоб вийти до другого туру, і хай як це парадоксально, але в другому турі їй буде дещо легше. Оскільки в другому турі голосуватимуть переважно проти Януковича.

Василь СУХОВ, координатор громадської організації «Громадянський актив Дніпра», Дніпропетровськ:

— На жаль, громадянського суспільства в Україні поки що немає — воно лише формується. Тому, як і на президентських виборах 2004 року, багато що залежатиме від лідерів, здатних повести за собою виборців. Гадаю, що суспільство підтримає політиків, які не скомпрометували себе корупцією і скандалами, не брали участь у «дерибані» державного майна. На заклики таких людей українські виборці можуть відгукнутися. Однак у будь-якому випадку потрібні лідери. Саме по собі наше суспільство організовано протистояти зловживанням влади не може. Процес формування громадянського суспільства, його перехід із радянського минулого в сучасний «недокапиталізм» у нас дуже затягся. Певною мірою це можна пояснити, адже поява громадянського суспільства — процес поступовий. Насінню потрібно дати зійти, і лише з часом будуть плоди. Необхідний час, щоб ідеї демократії і громадянського суспільства оволоділи розумами людей.

Узагалі, суспільству потрібні консолідуючі ідеї, що здатні об’єднувати громадян для досягнення спільних цілей. Мені здається, що однією з таких ідей могло стати проведення в Україні «Євро-2012». Однак, якщо одні сприйняли його як можливість підняти нашу країну на якісно новий рівень, то інші як банальний бізнес-проект, ділення бюджетних грошей і земельних ділянок. У результаті в простих людей почало спостерігатися досить суперечливе ставлення до того, що відбувається. Не випадково електоральна поведінка наших громадян часто мотивується не позитивним, а негативним ставленням до політиків. На майбутніх президентських виборах українці у своїй більшості, як і 2004 року, голосуватимуть не «за», а «проти» певних кандидатів. Такий вибір громадян зумовлений нашою дійсністю, і в цьому значенні його можна вважати усвідомленим.

Володимир ПРИТУЛА, керівник Громадського центру з моніторингу свободи преси в Криму:

— Я думаю, що сьогодні громадянське суспільство в Україні більш готове, ніж в кінці 90-х і в 2004—2005 роках, протидіяти викликам майбутніх президентських виборів. Але чи готове воно настільки, щоб протидіяти всім викликам — сказати важко. Звичайно, сьогодні мережа неурядових організацій різноманітна, преса достатньо вільна, і цей ступінь свободи вже забезпечує змогу донести до суспільства будь яку думку, однак цього ще не достатньо для повного забезпечення умов демократії. Адже в громадських організаціях гуртується невеликий процент суспільства, а він не достатній для того, щоб тотально протистояти цім викликам. І хоч нинішні громадяни вже не так бояться адміністративного тиску, але, у нас все ще є багато людей, які готові продати свої голоси за гречку. Також існує велика вірогідність того, що вибори знову можуть сфальсифікувати — не на етапі самих виборів, не в дільницях, а вже по дорозі до окружних комісій, вночі, без спостерігачів і шляхом переписування всіх документів. Тому, сьогодні структури громадянського суспільства і ЗМІ мають максимально мобілізуватися, щоб протидіяти цим викликам і не допустити брутальних фальсифікацій, як це було на минулих виборах.

Артем ФІЛІП’ЄВ, кандидат юридичних наук, викладач Національного університету «Острозька академія», керівник юридичної клініки PRO BONO:

— В Україні громадянського суспільства як такого не існує, є просто суспільство. Адже необхідною рисою громадянського суспільства є відповідальність громадян та їх готовність брати владу у свої руки всупереч навіть волі держави як ще одного політичного інституту. Наше суспільство до такого не готове, тим більше воно не розуміє, що громадянське суспільство і держава — це зовсім різні елементи управлінського механізму.

Щодо здійснення свідомого вибору майбутнього президента, то це взагалі спірне питання, відповідь на яке залежить від значення, яке ми вкладаємо у поняття свідомого вибору. Якщо свідомий вибір полягає у тому, щоб проголосувати за певного кандидата, знати його в обличчя — то українці зроблять такий вибір, а якщо в тому, щоб передбачити певні державні процеси і обрати національну програму розвитку — ні.

Михайло МОЗОЛЬ, учасник Школи політичної аналітики «Поліс» при Національному університеті «Острозька академія»:

— Українське громадянське суспільство не готове протидіяти викликам майбутньої президентської виборчої кампанії, тому що рано говорити про існування громадянського суспільства в Україні як такого. Громадянське суспільство у своїй основі повинне мати соціальний капітал, тобто довіру громадян до громадян, громадян до соціальних інститутів, а рівень довіри в українському суспільстві є надзвичайно низьким. Крім цього, політична культура, політична залученість, політичні цінності та уподобання громадян в багатьох випадках залишається ще радянським. Перш за все, це пов’язано з аморальністю та безвідповідальністю політиків і високим рівнем соціальної стратифікації. Адже в Україні так і не сформувався середній клас, який є основою для створення громадянського суспільства.

Але разом з тим ситуація, що склалася в суспільстві має в собі певний позитив: політики підштовхують громадян до створення альтернатив, які б протистояли владі. Щодо свідомого вибору наших громадян на майбутніх виборах, то постає питання, що саме розуміти під цим поняттям. Можна з точністю сказати тільки те, що політики продовжують використовувати маніпулятивні технології, в умовах чого важко говорити про свідомий вибір. Разом з тим не настільки важливо, хто стане майбутнім президентом. Адже всі кандидати використовують одні і ті ж фінансові джерела.

Віталій КУЛІК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

— Існує три відмінності громадянського суспільства часів 2004 року і сьогоднішнього 2009 року. По-перше, є фронтальна втома громадян від політиків і політикуму. По-друге, зневіра в політичних інституціях і здатності політиків змінити якість життя громадян. По-третє, зростаюча пасивність людей, тобто громадянська позиція не йти на вибори. Найбільш активні громадяни, які могли б захищати позицію громадян відмовляються йти на вибори і брати участь в політичному процесі, а це, звичайно, впливає на цінність громадянського суспільства і його потенціал.

На даний момент відбувся розрив громадянського суспільства від політикуму — тепер це два паралельні світи, і вони не перетинаються. Політики живуть своїми проблемами — НАТО, російська мова, перевибори, а суспільство своїми — фізичним виживанням. Жодна політична сила, якщо захоче сьогодні вивести людей на вулицю захистити громадянські права, цього не зможе зробити. Можливі лише локальні соціальні протести, пов’язані з економічною ситуацією, побутовими проблемами. Якщо і будуть відбуватися політичні акції, то вони будуть матеріально вмотивованими.

Також треба визнати, що сьогодні відбулося поширення корумпованості серед громадянського суспільства. Цьому передувало намагання політичних акторів створити собі сателітів серед громадських об’єднань, стимулюючи, таким чином, громадянське суспільство — це перше. Друге — професійні громадянські об’єднання перетворилися на гранітоїдів. Третє — громадянська активність перемістилась від громадських об’єднань до нових соціальних рухів. Останні мають чітку антиполітичну спрямованість, орієнтованих на вирішення конкретних локальних питань. Використати їх в політичних цілях буде практично неможливо.

Таким чином, жодні цінності не зможуть об’єднати суспільство під час нинішньої політичної кампанії. Тому що суспільство в більшій мірі не хоче бути маніпульованим політиками. З іншого боку, існує невелика частина думаючого населення, яка відсунута від політичного процесу. Вона знаходиться в опозиції до політикуму в цілому, і саме ця критична маса формує думку громадян. Можливо в перспективі це і призведе до появи нових лідерів, які зможуть прийти до влади.