Тріумф маргінального мислення
Договір про подовження базування Чорноморського флоту в Криму, підписаний у Харкові, має явно антиконституційний характер. Проблема в тому, що порушення Основного Закону входить у звичну практику нинішньої української влади. Всі пояснення, що це робиться на благо народу, — не більше ніж примітивний популізм. Ясно, що зроблено це на догоду компрадорській частині української олігархії, для якої одномоментні інтереси власної кишені набагато важливіші, аніж майбутнє народу та держави. Обмеженість і маргінальність такого підходу стане дуже ясною всім тим, хто зараз підтримує уряд і Президента за ефемерну консервацію житлово-комунальних тарифів. Навіть якщо формально ціна на газ для населення певний час не збільшуватиметься, то зростуть інші виплати. Але це потім, а зараз грім фанфар заглушатиме голоси тих, хто попереджає про небезпеку такого кроку.
Опозиція зараз намагається протистояти договорові, посилаючись на його антиконституційність. На жаль, це навряд чи зупинить ратифікацію, після чого договір набуде міжнародної легітимності. Його суперечність внутрішньому законодавству не має в цьому сенсі істотного значення. Розбиратися зі всім цим доведеться вже наступній владі. І піти від ведмежих обіймів Москви буде дуже важко. Хто не пам’ятає, хай почитає українську історію, заздалегідь прийнявши, як радив Винниченко, неабияку дозу заспокійливих ліків.
Взагалі, верхоглядство української влади — як минулої, так і нинішньої — безмежно. Замість того, щоб використовувати сприятливу зовнішню кон’юнктуру на газовому ринку й домогтися від Росії набагато більших поступок, на які вона змушена була б піти, діяли примітивно, в обстановці штучно створеного цейтноту. Самі собі створили труднощі, а тепер рапортують про їхнє подолання. При цьому не замислюючись про найближче майбутнє, коли ці проблеми зростуть багатократно, а вирішувати їх буде набагато складніше. В першу чергу — в Криму. Договір — як цілюща волога для дещо зів’ялої, останнім часом квітки місцевого сепаратизму. І радянські прапори, які там збираються вивішувати 9 травня —лише перші такі ознаки. Далі все йтиме за наростаючою. До речі, така поступливість на московському напрямку негайно відгукнеться і на західному. У нас множаться територіальні проблеми з Румунією. Як наслідок, не можемо вирішити прикордонні питання з Молдовою. В Угорщині після недавніх виборів у владі не лише праві, а й радикальні праві. І вже з Будапешта роздаються дуже насторожуючі голоси з приводу наших кордонів із цією країною. Чи думали про це, підписуючи кабальний договір із Росією? Навряд чи. Перспектива великих прибутків обмеженого числа зацікавлених осіб настільки затуманила голову, що здорові думки розчинилися в синьому тумані. А на що він схожий — співається у відомій пісні.
Найсумніше, що українська влада ніколи не вчиться на власних, а, тим більше — на чужих помилках. Якщо наші правителі думають, що Москва їм у скрутну хвилину допоможе, то сильно помиляються. Бакієв теж так думав, а тепер у нього в Мінську є можливість у спокійній обстановці подумати про те, що сталося, й попрацювати над помилками. Лише виправити їх уже не можна, та й ніхто не захоче. Адже на нещодавніх виборах саме Москва більше за всіх його підтримувала. Але настрій Кремля мінливий, і коли після перших поступок від Києва зажадають інших, а чекати цього недовго, то буде пізно. Владний тон із сусідньої столиці дуже скоро почують у Києві. Але про ноги не думають, коли голова в петлі.
І останнє. Як говорив Аврам Лінкольн, народ можна ошукувати якийсь час, але неможливо його ошукувати весь час. Якщо влада цього не розуміє, то хай задумається над подіями в Бішкеку. Де гарантія, що все обійдеться мирним Майданом. Киргизія попереджає вже вдруге...
