Трохи про особисте...
Коли приватне життя стає громадськимСкандал, який розгорівся в Україні у зв’язку з нібито надмірним розкошуванням сина Віктора Ющенка, а також вкрай різка реакція Президента на журналістський інтерес, робить актуальним питанням: а як у таких ситуаціях поводяться «акули пера» і високопосадові політики в демократичних державах? Тим більше, що журналістські розслідування щодо «родинних справ» того чи іншого політика в західних країнах не рідкість.
«Класика жанру» — повідомлення в мас-медіа про доньок американського президента, які порушили законодавство свого рідного штату Техас, у якому заборонено вживання алкоголю до 21 року. За українськими мірками доньки Джорджа Буша, котрим виповнилося по 19 років, потрапили в досить безневинну ситуацію, коли звернулися в ресторані за... коктейлем. Однак офіціант, упізнавши у клієнтках президентських дочок, одразу ж звернувся до правоохоронних органів. Про цей випадок писали усі, кому не лінь, — і не лише американська преса. Хоч представники Білого дому толерантно звернулися до журналістів не втручатися в особисте життя і зауважили, що це питання має вирішуватися всередині родини. Можна пригадати ще одну скандальну історію, коли репортери британського таблоїду «Сан» зробили знімки принца Гаррі, який на одну з вечірок з’явився зі свастикою на рукаві свого костюма. Про непродуману витівку молодшого сина Діани повідомляли потім ледве не всі телеканали і газети Британії — причому не лише представники так званих «жовтих» мас-медіа. На реакцію королівської родині чекати довелося не довго — батько, принц Чарльз, порадив своєму нащадку відвідати колишній концтабір Освенцім, аби той зміг побачити на власні очі жахи нацизму (інша річ, що Гаррі туди так і не поїхав).
Не обминули «сімейні» скандали і сусідню Польщу, де журналістську увагу неодноразово привертав син екс- президента Леха Валенси Пшемислав. Ще в 1993 році він спровокував серйозну аварію, в результаті якої інший водій був серйозно поранений. Два роки тому він знову постав перед судом — і знову за вживання алкоголю за кермом. «Валенса-батько відреагував дуже гостро, захищаючи свого сина, проте він не називав журналістів кілерами. Просто вказав на приватність життя», — розповіла «Дню» кореспондент провідної польської газети «Жечпосполіта» Тетяна Серветник. «Польські журналісти — незалежні, і якщо діти президента ведуть себе не належним чином, то про це має бути відомо суспільству», — додала вона. «Звичайно, існує межа, через яку не можна переступати, але коли неадекватність поведінки, правопорушення — надзвичайно очевидні, то цього вже не можна приховувати від громадськості», — підкреслила польський журналіст.
Журналіст із німецької «Файненшл Таймс Дойчланд» Нільс Краймайєр не пригадує випадків, коли його колеги у ФРН публікували матеріали, які б стосувалися життя дітей відомих політиків. Утім, він зазначив, що до недавніх часів у Німеччині взагалі була відсутня практика висвітлення «родинних справ». Журналіст розповів, перш нiж німецький уряд переїхав із Бонна до Берліна (рішення про це було прийняте в 1990 році) в країні існувало лише суспільне телебачення, яке повідомляло здебільшого «офіціоз»; не так багато було і друкованих мас- медіа. Сьогодні в середовищі німецьких журналістів, розповідає Нільс Краймайєр, вироблене негласне правило: повідомляти про життя близьких людей політика лише тоді, коли він сам з’являється з ними на публіці. Так було, приміром, два роки тому у випадку з міністром закордонних справ Йошкою Фішером (на той час політику виповнилося 55 років), коли журналісти розповіли про його новий роман із 28-річною Міну Бараті. Німецький журналіст розповідає, що преса не насмілилась би про це повідомляти, якби міністр не з’явився кілька разів зі своїм новим коханням перед телекамерами. «Під час виборів, революції Віктор Ющенко неодноразово з’являвся на публіці. Тому незрозуміло, чому зараз журналісти не можуть про них розповідати». Поява родини політика перед громадськістю — це своєрідне розв’язування рук журналістам», — підсумував Нільс Краймайєр.
У Канаді кожне з провідних мас-медіа має власний журналістський кодекс, у якому обумовлені правила роботи співробітників того чи іншого засобу масової інформації. Омбудсмен суспільної телерадіокомпанії Канади Сі Бі Сі Девід Базай, якийякраз і стежить за дотриманням професійного статуту працівниками установи, розповів «Дню», що приватне життя будь-якої особи має бути захищеним від втручання або виставляння на громадський розсуд. «В окремих випадках журналісти можуть порушити правило приватності. Наприклад, якщо особисте життя стає частиною громадського життя або становить громадський інтерес», — зазначив пан Базай. Він додав, що предметом громадського занепокоєння може бути ситуація, коли родич отримує прибутки внаслідок своєї близькості з відомим політиком. Зокрема, він розповів про скандал у Канаді, коли об’єктами пильної уваги журналістів стали три сини нинішнього прем’єр-міністра країни Пола Мартіна, які володіють великою судноплавною компанією Canada Steamship Lines (до прем’єрства нею володів сам Мартін).
...Різні країни — різні журналістські традиції. Із усього видно, що визначення межі між приватним життям і громадським інтересом — річ доволі відносна. Сумнівно, наприклад, що скандал із замовленням коктейлів набув би в Україні також розголосу, як і в США. Утім, суддею журналістської роботи все одно залишатиметься суспільство, від оцінки якого і залежатиме, чи не втратить довіри той чи інший журналіст. Або ж — чи не втратить довіри політик...