Три зустрічі й одна боротьба

Мустафа ДЖЕМІЛЬОВ, народний депутат України, голова меджлісу кримськотатарського народу:

— «Празька весна» мала дуже велике значення і вплив на розвиток як кримськотатарського національного руху, так і всього правозахисного руху в СРСР. Ми уважно стежили за розвитком подій у Чехословаччині тому, що у всьому світі була велика надія на «соціалізм із людським обличчям». Вацлав Гавел був однією з центральних фігур цього процесу. Тому 1970 року на суді у своїй захисній промові я назвав події серпня 1968 року «інтервенцією» й «окупацією суверенної країни», за що заслужив нове обвинувачення від КДБ. Цю промову повністю опубліковано в книзі «Шість днів. Біла книга про процес проти Мустафи Джемілєва та Іллі Габая», а також у книзі американського історика, дослідника тюрко-радянських відносин у Середній Азії Едварда Олворта «Кримські татари: боротьба за виживання» (Друге видання цієї книги у нас відоме як Edward A. Allworth The Tatars of Crimea: Return to the Homeland, Duke University Press, 1997). І мені розповідали, що Вацлав Гавел тримав цю книгу у себе на столі.

Особисто з Вацлавом Гавелом ми познайомились уже 1998 року, коли до Праги на 30-річчя серпневої окупації Чехословаччини 1968 року військами Варшавського договору запросили всіх колишніх дисидентів, які тоді протестували проти тієї радянської інтервенції. Я був серед гостей від України разом із Сергієм Ковальовим, Ларисою Богораз та іншими правозахисниками від Росії. У президентському палаці у нас була тривала розмова з Гавелом про значення демократії, про причини розвалу СРСР, про процеси зі створення незалежних держав. Там стався анекдотичний випадок. У приймальні Лариса Богораз вийняла сигарети і мала намір закурити, але помічник Гавела, який супроводжував нас, попередив її, що в президентському палаці палити заборонено. Вона обурилась: але ж ваш президент палить! Помічник сказав: уся справа в тому, що наш президент був політичним в’язнем, і тому йому дозволяється, а також дозволяється всім, хто був в’язнем совісті. Тоді ми всі вийняли сигарети і почали їх підпалювати! Він зніяковів і попросив у нас пробачення, дозволив палити, але ми майже всі поховали сигарети, палила тільки Лариса Богораз...

Друга зустріч із Вацлавом Гавелом була у нас у Києві, на Майдані, коли він приїздив на інавгурацію Віктора Ющенка. Сталося так, що часу було обмаль, і ми змогли лише перемовитися кількома фразами. Наскільки я розумію, він високо цінував підтримку колишніх радянських дисидентів, принаймні, регулярно надсилав мені привітання з днем народження.

Остання наша зустріч із ним відбулась у жовтні цього року в Празі, коли я на запрошення засновників «Форуму-2000» Вацлава Гавела, Едді Візельона і Йохи Сасакава брав участь у роботі XV Міжнародної конференції. Гавел, у якого вже було слабке здоров’я, втім, був у центрі уваги всього співтовариства видатних світових політичних діячів, активно спрямовував розмову на актуальні світові проблеми. Бесіда проходила у форматі вільної дискусії про роль демократії і верховенства права в суспільстві. У нас із ним відбулась доволі ѓрунтовна бесіда. Незважаючи на те, що мене просили не обтяжувати його через стан здоров’я, Вацлав Гавел сам виявив великий інтерес до проблем розвитку демократії в Україні, стану кримських татар, просив надіслати йому детальні матеріали і підтримав ідею проведення Міжнародного форуму з надання допомоги Україні щодо проблем кримськотатарського народу. Він сказав, що навряд чи зможе взяти участь у самому форумі, але зробить усе від нього залежне, аби цей форум мав успіх.

Вацлав Гавел був символом демократії для всього світу. Я думаю, що тільки він, із його далекоглядністю й авторитетом, міг так мирно провести розділення Чехії і Словаччини. Він мав величезний авторитет у всьому світі, і з його смертю світова політика втратила видатного прогресивного діяча, який багато в чому визначав шляхи розвитку Європи наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття.