Ціна грошей

Економічні підсумки минулого року стали для держави несподіваним винятком із традиційного правила. Споживчі ціни в Україні впали і замість очікуваної інфляції заступник начальника Управління макроекономічного прогнозування Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції Вадим Піщейко днями констатував дефляцію (зниження цін) на рівні 0,6%. Ситуація, з погляду теорії економіки, склалася неоднозначно. З одного боку, — ще раз підтверджено стабільність національної валюти. З іншого... Президент Леонід Кучма вельми різко висловився про завищення курсу гривні стосовно американського долара і помилкові прогнози інфляції (це, зі слів глави держави, завдало мільярдного збитку державному бюджету). Новопризначений глава НБУ Сергій Тігіпко пообіцяв усіляке сприяння коаліційному уряду в питаннях зростання економіки, відзначивши, що про зміни в курсовій політиці дасть знати завчасно. А скептики відчули у ситуації докладання зусиль незадоволених «лобі- експортерів» (дуже відчутно і в першу чергу постраждали від помилкових інфляційних прогнозів Кабінету Кінаха і жорсткого монетаризму НБУ Стельмаха саме орієнтовані на експорт підприємства). У бюджеті на цей рік показник інфляції закладено на рівні 6%. Що чекає на курс гривні в 2003-му? Що все-таки більш вигідне для економіки — інфляція чи дефляція? На ці запитання «Дня» відповідають експерти.

Віктор СУСЛОВ, голова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України:

— Потрібно чітко розуміти, що дефляція для економіки більш нищівна, ніж інфляція. Практично у всіх розвинених країнах підвищення курсу національної валюти економісти сприймають із тривогою. У Японії, наприклад, протягом останніх років підвищення курсу ієни супроводжувалося спеціальними стримуючими заходами з боку світових фінансових інститутів. Крім загальновідомого (дефляція призводить до погіршення платіжного балансу, подорожчання власного експорту, здешевлення імпорту і тим самим б’є по внутрішньому ринку), серед серйозних негативних наслідків дефляції для України варто відзначити подорожчання обслуговування внутрішніх і зовнішніх державних боргів. Невисокі темпи інфляції, якщо дотримуватися теорії Кейнса, навпаки, позитивні. Така інфляція сприяє м’якій структурній перебудові економіки, полегшуючи маневреність ресурсів. Дефляцію, яку мала Україна в 2002 році, можна назвати безумовним прорахунком минулого уряду та НБУ. Запланована на наступний рік інфляція в 6% — невелика, і якщо уряду вдасться утримати її в цих межах, то позитивні темпи зростання економіки збережуться. А невелика девальвація курсу національної валюти також матиме позитивні наслідки, пов’язані з підвищенням ефективності експорту, деяким подорожчанням імпорту, що, безумовно, важливо для конкурентоспроможності національних виробників предметів споживання.

Утримання запланованих темпів інфляції більше залежатиме від політики Нацбанку, ніж від уряду. Хоч і уряд може вплинути на інфляцію адміністративними чинниками (регулюванням тарифів на комунальні послуги, транспортних тарифів тощо) Проте, на мій погляд, інфляція навряд чи вийде за межі прогнозів. Є один серйозний момент, який можна розглядати як джерело проблем, — це необхідність погашення зовнішніх боргів на суму $1,6 млрд. Та з урахуванням того, що валютні резерви НБУ досягли за українськими мірками небувалих розмірів, то в України є всі підстави успішно коректувати свою фінансову політику від можливих несподіванок. Тобто Україна гарантовано розрахується з боргами. Істотного пониження курсу і високих темпів інфляції таким чином вдасться уникнути.

Більш серйозною проблемою уявляється загроза санкцій, які рекомендувала застосувати до України FATF. Наша економіка не настільки сильна, щоб протистояти можливим заходам з боку західних держав, але це, швидше за все, форс-мажорна обставина. Звісно, якщо блокують розрахунки з кореспондентських рахунків українських банків у країнах Заходу (а таку можливість експерти сьогодні активно обговорюють), якщо вживуть інших заходів, що ускладнюють розрахунки зовнішньої торгівлі України, то ситуація може змінитися на гірше. Але такі рішення матимуть, швидше за все, характер зовнішньополітичного тиску на Україну. Ці рішення, за моїм переконанням, зовсім не можуть бути зумовлені негативними процесами в українській економіці: адже цілком очевидно, що жодні великі «брудні гроші» в Україні не відмивають, а навпаки — протягом останніх десяти років величезні потоки валюти йшли з України та відмивали за кордоном. Тобто нашу країну помилково вважають місцем, де відмивають гроші. Думаю, що стрімкого падіння курсу гривні і високих темпів інфляції за умови продовження наявних в економіці тенденцій чекати не слід. Будь-які потрясіння, якщо вони будуть, будуть спровоковані чинниками політичного характеру. Головний пункт для України в цьому плані — урегулювання відносин зі США та стабілізація зовнішньоекономічних відносин.

Андрій ВОЙТЕНКО, директор департаменту казначейських операцій банку «Фінанси і Кредит»:

— Думаю, що закладений у бюджеті показник інфляції на рівні 6% буде дуже важко втримати у запланованому діапазоні. Можливо, цю позначку буде перевищено і реальний рівень інфляції за підсумками року становитиме 6—8%. Збереження внутрішньополітичних ризиків, невизначеність щодо санкцій FATF, посилення конкуренції на світових ринках, погіршання кон’ юнктури з основних позицій для вітчизняних експортерів унаслідок продовження рецесії в країнах західної Європи й Америки можуть похитнути нестійку ринкову рівновагу й змінити ставлення інвесторів, вітчизняних комерсантів і населення до вже звично стабільної національної валюти.

На тлі виникнення грошового навісу та надмірної грошової ліквідності в банківській системі України це може спричинити ризики прискорення інфляції, коли темпи зростання споживчих цін можуть випереджати темпи зростання грошової маси (агрегат М3). З іншого боку, «здорова» інфляція (5—7% річних) піде тільки на користь економіці країни. Сильні позиції експортерів в уряді та декларована більш тісна взаємодія між Кабміном і Національним банком дають підстави розраховувати в 2003 році на прогнозовану й рівномірну інфляцію протягом усього року.

Дефляція минулого року навряд чи пішла на користь економіці країни. Вона вказує на застій у сфері споживання, падіння цін невигідне як виробникам, які орієнтуються на внутрішній ринок, так і експортерам. Імовірні 6—8 % інфляції цього року, на мій погляд, не повинні стати серйозним ударом по споживачах за умов збереження темпів зростання доходів населення на рівні минулого року (понад 20 %).

У Нацбанку є всі необхідні інструменти, щоб плавно розрахувати річну «дистанцію» з зовнішніх виплат. Як за рахунок викупу валютної виручки, так і за рахунок позик на міжнародному фінансовому ринку. Стартовий рейтинг України на сьогодні знаходиться на низькому спекулятивному рівні, що знижує привабливість українських державних облігацій для широкого кола інвесторів, але за доходністю, що склалася в 10—11 % річних, думаю, проблеми зовнішніх позик та їхнього обслуговування буде вирішено.

Макс ГОЛЬЦБЕРГ, проректор Міжнародного інституту менеджменту:

— Прогнозувати курс гривні і темпи інфляції, за великим рахунком, вельми невдячне заняття. На такі запитання найкраще відповідати цитатами класиків: будуть зміни, а курс валюти коливатиметься. В Україні, крім усього іншого, в один ряд із відомими економістам чинниками стабільності національної валюти можна ставити й інтереси фінансових груп, які перебувають при владі. Цілком очевидно, що стабільна гривня вигідна одним і абсолютно не вигідна іншим. Прогнозувати ситуацію, таким чином, означає передбачати, лобі якої групи виявиться сильнішим. У тому випадку, звісно, якщо на стабільність курсу впливатимуть штучно, регуляторними методами. Говорити про те, наскільки справедливі та обгрунтовані прогнози інфляції на наступний рік і чи вдасться уряду та НБУ їх виконати, дуже складно. Адже ні для кого не є таємницею, що методологія обчислення темпів інфляції може бути різною. Не маючи на руках методології, якою керувався уряд, оцінити справедливість і доцільність прогнозів та планування, відповідно, просто неможливо. Можу сказати, що для національної економіки стабільний курс гривні — безумовний позитив. А тому невелику дефляцію минулого року і роботу НБУ в зв’язку з цим я розцінюю також як позитив. Було б непогано, якби подальшу монетарну політику держави проводили саме в цьому напрямі. Інфляцію в жодному разі не слід розглядати як головний інструмент для активізації економіки, боротьби з безробіттям, недостатньою капіталізацією ринку фінансових послуг тощо. Хоч її незначні темпи справді дають нетривалий позитивний ефект. Мудрість державного регулювання полягає саме в тому, щоб знайти ту золоту середину, той оптимум, за якого одні показники (наприклад, рівня зайнятості) не досягалися за рахунок збитковості інших (скажімо, інфляції). Це можливе тільки в тому випадку, коли в державі створюють нормальні умови для ведення бізнесу та притоку іноземних інвестицій.