«Творити в нашій країні завжди було складно»
З 7 по 16 червня в Києві пройде «Фестиваль балетних вистав», поставлених легендарним українським хореографом Анатолієм Шекерою
Шість років як немає з нами Анатолія Федоровича, а його постановки завжди проходять з аншлагами, у них вважають честю виступати танцівники Національної опери України. Шекера — це бренд національної хореографії, майстер, який залишив помітний слід у розвитку й становленні української балетної школи.
Свій творчий шлях балетмейстер почав у Львові, потім продовжив роботу в Харкові, а з 1966 року працював на головній сцені нашої країни — Національній опері України. Його дебютом у Києві став балет «Легенда про любов» Арефа Мелікова. Шекера привніс на українську сцену нову хореографію, створивши її танцювально-смисловий еквівалент — коли музична партитура передавалася через танцювальну лексику. За чотири десятиліття роботи на сцені Національної опери Анатолій Федорович поставив 16 вистав. Його балети «Спартак» і «Ромео та Джульєтта» вважаються еталонами (вони демонструватимуться на фестивалі). Його постановки отримали премії ЮНЕСКО, ім. С. Дягілєва та ім. Т. Шевченка. Хореограф ставив вистави не тільки в Україні, але й за кордоном — у Польщі, Хорватії, Македонії, Сербії, Туреччині. Наприклад, минулого року премію ім. А. Шекери отримала прима Македонського театру опери та балету Таня Вуйсіч-Тодоровська, яка закінчила Київське хореографічне училище, пройшла стажування як балетмейстер в Українській академії танцю, у класі відомого педагога Елеонори Михайлівни Стебляк (вдови Шекери). Вуйсіч-Тодоровську можна назвати ученицею Анатолія Федоровича. Вона танцювала в його постановках «Распутін», «Легенда про любов» і «Спартак».
– На нинішній фестиваль Вуйсіч-Тодоровська приїде як почесний гість разом зі своєю колегою з Македонського театру опери й балету Сандрою Мілковою, — розповіла «Дню» Е. Стебляк. — Вони виступатимуть у гала-концерті й вручать статуетку Терпсіхори (вищу нагороду Шекерівського фестивалю) київській примадонні, солістці Національної опери Тетяні Голяковій, яка танцювала практично в усіх виставах Анатолія Федоровича. Вона виступить у ролі Егіни в «Спартаці», а її партнерами в цій виставі будуть Ігор Буличов (Спартак), Віктор Щербаков (Красс) і Наталія Лазебнікова (Фрігія). До речі, із балетом «Спартак» наш театр запросили взяти участь у Міжнародному фестивалі античного театру, який відбудеться 12 липня на фешенебельному курорті Охрід у Македонії. На київському фесті наших балетоманів чекає приємний сюрприз — дебют у партії Джульєтти в балеті «Ромео та Джульєтта» талановитої й самобутньої танцівниці, учениці Київського хореографічного училища Ольги Голіци, яка, незважаючи на юний вік, уже має у своєму активі престижні нагороди на міжнародних конкурсах балету (роль Ромео виконає Віктор Щербаков).
— Елеоноро Михайлівно, п’ять років Шекерівський фестиваль проходив у травні, а чому нині перенесли терміни і в афіші заявлені не всі вистави, поставлені Анатолієм Федоровичем?
— Традиційно фестиваль відкривався 17 травня (у день народження Анатолія Федоровича), але в цьому році через прем’єру балету «Майстер і Маргарита», в якій була зайнята практично вся трупа, довелося змістити дати проведення нашого заходу. Повинна зізнатися, що, незважаючи на рішення Кабміну про проведення Шекерівського фестивалю, питання про нього залишалося відкритим. Адже цей фест має державний статус, а значить потрібен фінансовий кошторис, узгодити графік із планами театру й інші питання. До речі, через перенесення термінів деякі провідні танцівники з різних країн не приїдуть у Київ і не демонструватимуться такі знамениті шекерівські постановки, як «Лебедине озеро» й «Коппелія». Нам зі скрипом вдалося знайти 5000 гривень (грошовий приз фесту). Комітет з організації фестивалю написав лист у Кабмін і Міністерство культури й туризму, в якому говориться, що перенесення термінів спричиняє масу накладок не тільки фінансового плану, але й страждає імідж фестивалю й нашої країни як господині цього міжнародного форуму. Не можна все робити в останню секунду (афіші, банери, програмки, рекламні ролики). Знаєте, часом у мене навіть опускаються руки. Адже доводиться пояснювати чиновникам такі очевидні речі... Турбує мене й той факт, що, незважаючи на фантастичну популярність у публіки балетів, поставлених Анатолієм Федоровичем, вони йдуть рідко. Так, у цьому сезоні «Ромео та Джульєтту» демонстрували всього три рази, а «Спартак» і «Коппелія» йшли по одному (!) разу й це при тому, що ці вистави супераншлагові, а квитки на них розкуповуються за місяць. Артисти дивуються: чому адміністрація театру не турбується про фінансові інтереси, не говорячи про те, що танцівники не приховують, що виступати в шекерівських постановках вони люблять і називають вистави майстер-класами...
— А скільки сьогодні вистав Анатолія Федоровича в репертуарі Національної опери України? — Залишилося всього п’ять балетів: «Лебедине озеро», «Ромео та Джульєтта», «Болеро», «Спартак» і «Коппелія». Не секрет, щоб постановки жили в театрі їх потрібно підтримувати. Адже в нашому мистецтві досвід передається від одного танцівника до іншого: «нога в ногу». Мені приємно, що артисти різних поколінь виросли на шекерівських балетах, що сьогодні в них уже виступають учні його учнів. Нині в нас балетна трупа найвищого рівня. У цьому глядачі пересвідчаться, побувавши на виставах «Болеро», якою відкриється фестиваль, потім на «Спартаці», «Ромео та Джульєтті» і, звичайно ж, на гала-концерті, що закриває 16 червня наше свято балету, в якому візьмуть участь провідні танцівники України, зокрема, Олена Філіп’єва, Сергій Сидорський, Анастасія та Денис Матвієнки, Тетяна Голякова, Ігор Буличов, Віктор Щербаков та інші. Вони виступлять в супроводі музикантів Симфонічного оркестру Національної опери. Цю програму можна назвати гімном пам’яті майстра танцю й спадкоємності поколінь...
— Було рішення Кабінету Міністрів видати доробок Анатолія Федоровича, популяризувати його творчість...
— Рішення є, але... У зв’язку з цим хочу процитувати запис із щоденника Анатолія Федоровича: «Творити в нашій країні завжди було складно. Колись були гроші, але не було свободи. Нині є певна свобода, але немає грошей на постановки. Наш народ ніколи не жив у нормальному історичному часі. Ми завжди перебували в кризі. Ми перебуваємо в лихолітті, і це дуже турбує»...
