Титул той самий — якість нова!

Останній тур чемпіонату України, який офіційно розставив команди по своїх місцях, більше нагадував коло пошани. Одні пробігли його з високо піднятою головою, другі — похнюпившись, треті взагалі не бігли, задовольнившись «золотою серединою». Як і передбачалося, в останній день виграли всі ті, кому це було треба. Принципової боротьби можна було чекати хіба що у Донецьку, де місцевий «Шахтар» приймав «Арсенал» iз Києва. Донеччани теоретично могли ще стати першими, а кияни третіми. Проте конкуренти свого на віддали. Чемпіоном стало «Динамо», впевнено перемігши вдома харківський «Металіст» з рахунком 4:2. Бронзові медалі дісталися донецькому «Металургу», який без проблем обіграв у Києві «Оболонь», забивши три «сухi» м’ячі, а четверте місце здобув «Дніпро» після розвеселої гри у Луцьку, де господарі спочатку вигравали 4:1, але згодом дозволили дніпрянам забити стільки м’ячів, скільки було потрібно, аби забезпечити команді участь у Кубку УЄФА.

Піддавшись святковому настрою, тренер київського «Динамо» Олексій Михайличенко вирішив не коментувати на прес-конференції перемогу своєї команди в останньому турі. Занадто багато емоцій забрали у наставника чемпіонів заключні матчі чемпіонату, кубковий фінал та й весь сезон, в якому тренер-дебютант зумів повернути свою команду на вершину. Дебютною перемога в чемпіонаті стала і для президента «Динамо» Ігоря Суркіса. Він навіть дозволив собі пожартувати з приводу того, що повертати звання чемпіонів набагато цікавіше, ніж його зберігати. Хоча іще на початку травня динамівцям було не до сміху. Принципову боротьбу за лідерство ніби остаточно вигравав «Шахтар», мало хто сподівався на те, що клуб з найбільшими в Україні амбіціями віддасть майже завойоване «золото».

Програш чемпіонату і кубкова невдача не зупинили «шахтарів» в їхніх грандіозних планах. Тренером головної донецької команди запрошено чемпіона Європи 1980 року (як гравця) німця Бернда Шустера. За неофіційною інформацією, зарплатня цього тренера у «Шахтарі» становитиме два з половиною мільона на рік. Якщо йдеться навіть про гривні, що мало iмовiрно, сума вражає. Названа сума з багатьма нулями та інші неназвані суми, які вкладаються у розвиток донецького «Шахтаря», не дають сумніватися в тому, що боротьба за чемпіонство і у наступному чемпіонаті буде не менш гострою і захоплюючою. Ось тільки пам’ятати б амбіційним «шахтарям», що далеко не все у футболі купується за гроші. Може, тоді не було б провалів команди в євротурнірах і невиразної гри на фініші чемпіонату.

Хоч як би хтось бажав іншого, конфігурація вітчизняного футболу найближчими роками не зміниться — лідерами будуть «Динамо» і «Шахтар». Тільки ці команди можуть принести нам радість і на європейській арені, враховуючи безрадісні перспективи національної збірної і традиційні провали українських учасників кубка УЄФА. «Двоголовий» футбол — це не так вже й погано. У світі є чимало країн, де за першість споконвіку сперечаються дві команди, і нікого це не дивує і не обурює. Для нас це корисно і тому, що ті ж динамівці Києва навряд чи поставлять поруч титули чемпіонів, здобуті «автоматом» у середині 90-х, з чемпіонством 2001 і 2003 років, здобутим у жорсткій конкуренції. Це мають врешті оцінити і київські уболівальники, які поки що не дуже охоче відвідують матчі чемпіонату України.

Що стосується решти команд нашого чемпіонату, то виділити якусь із них не так просто. Ще торік харківський «Металіст» і «Металург» із Запоріжжя зі скандалом виборювали четверте місце і право програти в Кубку УЄФА першій пристойній команді. Сьогодні названі колективи залишають лігу сильніших, поступившись місцем переможцям першої ліги — кіровоградській «Зірці» та «Борисфену» із Борисполя. Навряд чи ця заміна якось вплине на рівень вітчизняного футболу. Хіба що вирішиться проблема «Металургів». Команд з такою назвою торік у вищій лізі було аж три. Тепер, після вильоту запоріжців і самоперейменування маріупольців у «Іллічівець», горде ім’я «Металург» матиме у вищій лізі лише команда із Донецька.

Не варто мабуть вкотре вже говорити про те, що заважає нашому футболу піднятися до рівня європейського. Так само, як вітчизняна економіка, український футбол має дві складові — відкриту і тіньову. І змінити щось без змін у житті держави, у житті суспільства навряд чи можливе. Можна ще раз закликати всіх до чесної гри, дати урочисту обіцянку не «працювати з арбітрами» і не грати договірних матчів. Та це все приречене залишитись порожнім звуком, доки наш футбол не перетвориться у нормальний бізнес. Поки цього немає, залишається радіти тому, що ми маємо. Радіти драматичній розв’язці чемпіонату, яку ще довго не можна буде забути; радіти змістовній грі та красивим голам, які мали місце у виступах наших провідних команд; радіти тому, що вже 12 липня стартує новий чемпіонат України.